Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Інтернет-конференція 5.04.2019

Інтернет-конференція 5.04.2019

Дарія БІБИК

краєзнавець, голова ГО «Долина Бойківська»

ІВАН     ЛАВРІВ

 «Іван Васильович Лаврів. Відомий в ОУНівському підпіллі під псевдонімами «Нечай», «Богун», «Мирон», «222» «50», «55», «555». За інформацією довідок КДБ – «кадровий націоналіст,  українець, безпартіний, з середньою освітою, за професією вчитель.

Народився в селі Белеїв Долинського повіту у 1918 р. З юних літ став на шлях боротьби за Україну. Був організатором акцій непокори польській владі в рідному селі, святкування визначних дат українського народу, активним членом «Просвіти», членом ОУН. Заарештований у 1938 р. і засуджений польськими окупантами на шість років ув’язнення. Відбував покарання у Бригідках  Звільнений 1939-го року.  Як і багато інших націоналістів, за більшовиків відразу пішов у підпілля. За перших совітів – повітовий провідник Долинського повіту, пізніше – окружний провідник ОУН Калуського округу, потім – обласний організаційний референт Станіславської області, окружний провідник Дрогобиччини. Працюючи  провідником окружного проводу ОУН, весь час прагнув потрапити до УПА і звертався до крайового проводу з проханням  про перевід.

Із прожитих 30 років мало не половину провів у боротьбі. Будучи керівником Обласного проводу ОУН, організував у Белейові двотижневі  вишколи  для повітових провідників Станіславщини, котра вишколила не одну групу курсантів,   Десять років – на керівних постах в ОУН, шість із них – на посту члена Крайового проводу ОУН і, по сумісництву, окружного провідника.

Щасливий випадок подарував нам шанс поспілкуватися з єдиним живим свідком його діяльності – Магдою Павлівною Куціль із Яворова, котра працювала при штабі Калуського окружного проводу ОУН і була особистим кур’єром «Нечая» (нині має 94 роки). Вона пам’ятає те, що було доступно їй в межах бойової конспірації.

Сьомого травня 1949 р. на околицю Парашки, в район між селами Корчів і Коростів на Сколівщині було кинуто 18 військово-чекістських спеціально створених груп під керівництвом начальника УМДБ Дрогобицької області полковника Мороза та його заступника – полковника Стєхова.

У спеціальному повідомленні про ліквідацію члена Крайового проводу ОУН «Захід» – Карпати Лаврів І.В. на псевдо «Нечай», датованому 18 травня 1949 р., що зберігається у Галузевому Державному архіві СБУ   (Фонд 16, справа № 0681) сказано:

  • «Лаврів Іван – один із важливих учасників ОУНівського підпілля, був особливо довіреною особою керівників Центрального проводу;
  • На території Дрогобицького обласного проводу, котрим він керував, систематично переховувалися члени Центрального проводу ОУН Шухевич Роман, Гасин Олександр, а також керівник референтури пропаганди Центрального проводу Петро Федун на псевдо «Север»,«Полтава». «Нечай» забезпечував їх надійними місцями переховування, охороною, засобами зв’язку і розвідданими.
  • Дрогобицький обласний провід, керований Лаврівим, в організаційній структурі ОУНівського підпілля займав особливе місце як ланка, через яку здійснювалася пересилка за кордон і прийом ОУНівських кур’єрів, котрі направлялися закордонним Центром ОУН у західні області України для зв’язку з керівництвом підпілля ОУН.
  • Будучи керівником Дрогобицького обласного проводу ОУН, Лаврів через низові ланки проводив на території Дрогобицької області активну диверсійну діяльність проти радянсько – партійного активу, органів МДБ.

Документ підписаний міністром державної безпеки Української РСР Савченком, розмножений у 9 екземплярах, перший з яких адресований особисто Хрущову.

 Іван Лаврів загинув 15 травня 1949 року.

 

Ярослав ТАРАСЮК,

Дрогобицький державний педагогічний

університет ім. І. Франка, іст. ф-т., 5 курс.

ІВАН ЛАВРІВ – АКТИВНИЙ УЧАСНИК ПІДПІЛЛЯ ОУН

У даній статті досліджується життєвий шлях та основні моменти підпільної діяльності Івана Лавріва. На підставі архівних джерел та спогадів розкривається його внесок та вплив на розвиток УПА. Особлива увага приділяється його діяльності на теренах Дрогобицького окружного проводу ОУН.

Ключові слова: Іван Лаврів, Дрогобицький окружний провід ОУН, підпільна діяльність.

YaroslavTarasiuk

IVAN LAVRIV – ACTIVE MEMBERS SECRET ACTIVITY OUN

The life and principal moments of secret activity of Ivan Lavriv are investigated in the given article. On grounds of archival sources and recollections reveals his contribution and influence with the development of UIA. Special attention is paid to his activity at the terrain of Drohobych district leadership of OUN.

Key words: Ivan Lavrin, Drohobych district leadership of OUN, secret activity.

На сьогодні в українській історіографії широко піднімається питання про детальне вивчення діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської армії (УПА). Однак, якщо про керівників цих організацій написано чималу кількість наукових праць та досліджень, то про вивчення учасників нижчої ланки залишається відкритим, відсутні уніфіковані матеріали про біографію безпосередніх керівників на місцях. Це, на мою думку, не припустимо в сучасній українській історії, особливо в незалежній Україні. Іван Лаврів – один з керівників та основних організаторів підпільної боротьби ОУН на території Калущини, Долинщини та Дрогобиччини.

Деякі біографічні відомості про Івана Лавріва-‘Нечая’ висвітлені у працях Василя Ільницького «Провід ОУН карпатського краю» та «Дрогобицька округа ОУН: структура і керівний склад (1945 – 1952 рр.)», короткі дані висвітлені у працях Михайла Бориса «Нескорена Долинщина: Літопис визвольних змагань»[1], Петра Мірчука «Нарис історії ОУН. 1920 – 1939 рр.».

З огляду на недостатню увагу істориків щодо цієї особистості, я спробую дослідити та розкрити основні моменти життя Івана Лавріва-‘Нечая’, вивчити його внесок в боротьбу з окупантами та розбудову УПА.

Дані про дитинство та сім’ю є достатньо скупими…

Ув’язнення Іван відбував  в Березі Картузькій, разом зі Степаном Бандерою. Саме Бандера зробив Івана ще більшим симпатиком ОУН, і він вирішив продовжити боротьбу за вільну Україну.

 У підпіллі був зв’язаний з Мартою Бандерою. Згодом, завдяки організаційним здібностям ‘Нечай’ стає окружним провідником ОУН Калуської округи (1942 р. – 05.1944 р., 07.1944 – 1945). На нетривалий період Лаврів стає обласним організаційним референтом Станіславської області (05–07.1944 р.).

Авторитет ‘Нечая’ був достатньо високим. Коли він був керівником Калуського окружного проводу входив до керівного складу військової референтуриСтаниславівського обласного проводу ОУН.[2]

Для ОУН прихід більшовиків не було несподіванкою. Вона готувала своїх агентів до цього ще перед остаточним утвердження Червоної армії на Західній Україні. 9 вересня 1944 р. провідник ОУН Лаврів Іван провів реорганізацію повстанських відділів у Калуській окрузі та організував нові відділи (сотні) в Болохівських лісах.

З ініціативи ‘Нечая’, щоб уникнути випадків, коли по селах самі повстанці брали харчі та спорядження, а також щоб не було нарікань, що УПА займається мародерством, було запропоновано в справах військового постачання назначити з окружного проводу друга ‘Чмолу’ окружним військовим інтендантом.

Достатньо проблемним є питання, коли Іван Лаврів-‘Нечай’ став провідником Дрогобицької округи ОУН. Достовірно відомо, що його попередником був ЗиновійТершаковець-‘Федір’, який зайняв посаду організаційного референта західних українських земель.

Точно відомо, що окружним провідником Дрогобиччини з 1945 р. був Іван Лаврів­‘Нечай, також відомий як – ‘Мирон’, ‘Богун’. Про це, зокрема, згодом зізнавали тодішні члени окружного проводу Є. Пришляк та Ю. Ганущак.

Зиму 1945–1946 рр. провідник перебував у районі сіл Гребенів і Либохора Славського та Кам’янка Сколівського районів Дрогобицької області, а також на порубіжжі сіл Сукіль, Хащувате Болехівського району Станіславської області, зиму 1946 – 1947 рр. – біля с. БрязаБолехівського району Станіславської області, у районі гори Бесарабів.

‘Нечай’ розпочав реорганізацію карпатського окружного проводу ОУН. Згідно з його пропозицією планувалося утворити четвертий Турківськийнадрайон. У зв’язку з цим 1947 р. в адміністративно­територіальному устрої Дрогобицької округи відбулися досить значні зміни.

Стрийськийнадрайон тягнувся довжиною «17» і важко було ним керувати. Був розділений надрайон. ‘Данило’ був слабий, щоб впоратися з чотирма надрайонами. Через безконтрольність тих районів вони відставали і ми там багато втрачали. На цей терен перейшла «Срібна», про яке треба було піклуватися і привести все в який­небудь порядок. Для здобуття Закарпаття і оволодіння «22» треба було стати сильною ногою в Славському, Боринському і Турківському районах. Це все ‘Данило’ зробити не міг. По­перше, через халатне відношення, а, по-друге, фізично неможливо.

Поставивши надрайон Турчанщину, можна буде все цезробити і поправити тому, щонадрайоннийТурчанщини буде на місцірайонівбіля себе, людей достатньо, так щопри доброму господарюванні і організаційнійроботі нам вдастьсявтілити все це в життя. Навіть сама присутність надрайонового Турчанщини зробить там багато.

Надрайон Турчанщина створено без шкоди для іншихтеренів.

Лаврів брав активну участь у розв’язані організаційних питань Дрогобицького проводущодо кадрового поповнення. ‘Нечай’ не тільки здійснюваворганізаційну реорганізацію Дрогобицького проводу ОУН, а й брав участь у вдосконаленні нагородної системи УПА.

Вплив ‘Нечая’ зростав, і він став однією з важливих цілей каральних органі МДБ. Наприклад, відомо, що проти ‘Нечая’ чекісти також намагалися провести комбінацію по компрометації його перед підпіллям. Для цьогобуловикористано факт загибелі(1 листопада 1946 р.) під час проведеннячекістсько-військовоїоперації Я. Мельника-‘Роберта’ та всієїйогоособистоїохорони.

 Для підкріплення заходу, по компрометації ‘Нечая’, використовувалися також дані, що у 1946 р. під час операції був ліквідований штаб ‘Нечая’ і його співробітники. На початку 1947 р. було інсценована вербування рідної сестри ‘Нечая’ – Гаркат Марії Василівни, яка перебувала під наглядом підпілля.

У підпіллі Іван одружився з Галиною Морокою-‘Степова’, яка не тільки була вірною супутницею по житті, але й активним побратимом в підпільній боротьбі проти режиму. Авторитет ‘Нечая’ був достатньо високим, тому Галина постійно перебувала з ним, аби не потрапити в руки каральних органів.

Підсумовуючи дану статтю, слід сказати, що Іван Лаврів-‘Нечай’ завдяки своїм організаторським здібностям та життєвому досвіді здійснив значний вплив на розвиток та організацію УПА. Він неодноразово виступав з ідеями, які в майбутньому запроваджувались по всій структурі організації управління підпільним рухом. Він належить до тієї когорти людей, які ціною власного життя виборювали свободу для українського народу та його майбутнього.

 Дарія БІБИК

краєзнавець, голова ГО «Долина Бойківська»

 ДІЯЛЬНІСТЬ ВОЛОДИМИРА ГОРБОВОГО НА ДОЛИНЩИНІ

У січні 2019 р. виповнилося 120 років з дня народження Володимира Григоровича Горбового, доктора права, відомого  правозахисника і державотворця. Його ім’я увійшло до підручників із правознавства, як класика світової юриспруденції. Новітні вітчизняні енциклопедичні довідники  подають відомості про нього як про борця за права людини і дисидента.  У спогадах про нього читаємо пафосні визначення «патріарх нескорених, президент воюючої української нації, велет духу і правди, людина із чистої сталі, яку не можливо було зігнути та примусити схилитись перед ворогами». Але зовсім мало інформації можна знайти про доктора Горбового як про неперевершеного політика – державотворця із чудовими дипломатичними здібностями, все життя і діяльність якого  були підпорядковані боротьбі за побудову та утвердження самостійної, соборної української держави.

Державотворча діяльність почалася зразу після Першої світової війни.  Повернувшись з італійського фронту восени 1918 р., він ще встиг взяти участь у подіях, що призвели до проголошення ЗУНР.

Треба було зберегти  військові кадри, щоб вести далі боротьбу проти окупантів і мати про всякий випадок  готову військову силу. По всій Галичині почали формуватися Українські військові організації, (УВО). Володимир отримав завдання створити  таке формування на Долинщині.  Після остаточної демобілізації із армії у 1920 р. він згуртував навколо себе передову молодь у організацію «Воля», котра розпочала бурхливу діяльність для підвищення культурного рівня галицького населення та пробудження в ньому національної свідомості.

Активна діяльність молодого військовика була помічена. В липні 1921 р. у Львові відбувся великий збір керівників УВО, рішенням котрого Володимир Горбовий був уведений до складу Крайового проводу, а у другій половині 1922 р.  призначений шефом штабу начальної команди УВО – крайовим комендантом, згодом – керівником зв’язку між начальною і крайовою командами. Його діяльність поширилася на всю Галичину, і поліція затримувала Володимира то в Сколе, то в Надсянні, але Долинщина залишалася територією особистої відповідальності.  Книга «Реабілітовані історією» подає відомості, що у 1922 р. в Долинському повіті нараховувалося 85 осередків УВО.

На той час УВО розгорнула активну протидію в підготовці польського уряду до виборів у Сейм в 1922 р. Вибори мали відбутися і в Галичині, яку Польща загребла під свій протекторат у висліді Першої світової війни. Патріотичні проукраїнські сили вважали, що вона не має законних підстав тут порядкувати, тому чинився шалений спротив. Вісімнадцятого квітня 1922р. Горбового затримала Долинська комендатура державної поліції  і віддала до окружного суду в Стрию за виголошену антидержавну промову на цвинтарі в час Зелених свят при поминальних заходах на могилах українських військовиків, полеглих в українсько-польській війні 1918 р. Він відкрито закликав бойкотувати вибори як чужодержавні і з того часу перебував під пильним наглядом поліції.

   2 січня 1929 р. у стрийському окружному суді була відкрита кримінальна справа «По звинуваченню Горбового Володимира за збереження забороненої літератури». Очевидно, далі вона опинилася у Львівському апеляційному суді. Він  на початку 1929 р.  закрив справу за недостатністю доказів і того ж року Володимир оформив підписку на той заборонений журнал «Сурма», через котрий ще недавно мав клопіт.

Починаючи з 30-х років прізвище Горбового тісно переплітається з Організацією Українських Націоналістів. Він став членом  крайового проводу. До військової діяльності додалася ще й просвітницька. Володимир Горбовий очолив просвітництво на Долинщині. Він керував організацією читалень «Просвіти» і проявив у цьому справжню фанатичність.   Було створено також багато інших просвітницьких організацій: «Рідна школа», «Луг», «Сокіл»… Почалася активна робота у навколишніх селах.

  У 1931 р. виповнювалося 120 р. величному, у повному розумінні слова героїчному русинові, просвітителю галицького народу Маркіяну Шашкевичу, котрий ще у ХІХ ст.., у «дрімучий» період історії Галичини – в часи її повного поневолення Австро-Угорщиною, закликав русинів усвідомити себе народом, шанувати свою мову і користуватися нею. Ім’я Шашкевича  носила Долинська гімназія. Доктор Горбовий, з нагоди поважної річниці,  6 грудня 1931 р. організував величне свято, на котре  було запрошено високопоставлену духовну особу греко-католицької єпархії. Її  шанобливо зустрічали кінним верховим кортежем із представників зі всього повіту, котрим сам доктор керував. За даними поліції, зібралося понад 4000 людей. Пан Володимир виголосив промову, де признався, що це свято організував для того, аби укріпити український нарід в націоналістичному дусі і міцніше його об’єднати». Відгомін того свята (на жаль дуже слабенький) відчутний у Долині й досі: з нагоди урочистої  події, на церкві Різдва пресвятої Богородиці (Стара Долина) було встановлено пам’ятну дошку з написом «У 120 літні роковини народження пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича. Долинська земля». Там вона висить і нині.

В 1933 р. закінчив адвокатське стажування і  відкрив у Долині свою, українську адвокатську контору,  утримував її до 1939 р. Вона була легальним місцем, куди можна було вільно прийти і обговорити не лише особисті питання, але й громадсько-політичні. В 1933 р. Горбовий проявив активну діяльність по створенню при читальнях «Просвіти» гуртків самоосвіти, котрі фактично були осередками ОУН. Ці осередки, часом, (по інерції) називалися воєнною організацією.

Четвертого червня 1933 р. знову очолив процесію на кладовище і знову проголошував антипольські заклики. Десятого червня був вибраний керівником філії «Просвіти» в Долині і почав випускати тижневик «Наш клич».

Дев’ятнадцятого  серпня 1933 р. в Горбового було проведено обшук, під час котрого знайдено обкладинку часопису «Розбудова нації», один екземпляр статуту ОУН, один примірник доповіді під назвою «Нарис ідеології українських націоналістів», два примірники доповіді у вигляді брошур  під назвою «Селу на рідношкільний фронт». Знайдена література разом з кримінальним донесенням відправлена пану прокурору в Стрий». Підчас наступного обшуку (28. 10. 33), знайдено один примірник журналу, і лист із редакції «Розбудова нації» з питань резолюції протесту проти навчання «по-польськи», 4 відтиски (копії) цієї резолюції, а також фотографії Біласа і Данилишина (страчених поляками за напад на пошту у Городку).

Назбиравши звинувачень, 28 жовтня 1933 р. пан Володимир був заарештований та переданий під слідство. Двадцять дев’ятого  березня 1934 р. рішенням слідчого прокурора стрийського окружного суду  № S2/113/34 про припинення слідства, о 9 год. звільнений з-під слідчого  арешту.  Як зазначено у донесенні на ім’я прокурора стрийського окружного суду, він і в подальшому  був активним діячем у цьому напрямку, приймаючи участь в українському громадському житті, прищеплюючи йому дух крайньо націоналістичний.

Не зважаючи на арешти, Горбовий не покаявся і не виправився, а вже сьомого квітня 1934 р. разом з доктором Дерешем збирали на вулицях Долини грошові пожертви на гурток «Рідна школа»,  Двадцять восьмого квітня 1934 р. на зборах у читальні «Просвіти»  виголосив широку промову з наміром організувати похід, приурочений до 46-ї річниці з дня смерті Заячковського як засновника «Просвіти» в Лоп’янці; 28 травня 1934 р. знову організував і очолив демонстративний похід на кладовище до поховань українських героїв, під час якого несли вінки з тризубами і написами на стрічках.

У фондах Державного архіву Львівської області збереглися кримінальні справи  1934 р. запроваджені прокуратурами при Долинському міському суді та  Стрийському окружному суді, по звинуваченню Горбового Володимира і «співучасників злочину» за участь у діяльності української націоналістичної організації. Відбулося широкомасштабне слідство із допитом свідків. Поліцай Штефан Кульчицький свідчив: «Щодо доктора Горбового маю відомості, що він спеціально залишився в Долині, щоб очолити ОУН. У розмові зі мною він сказав, що те, що з точки зору поляків у політичному розумінні є зброд і банда, українці вважають підтримкою життя народу і підтримкою його в напрузі, аби в разі чого міг виступити до боротьби за власною метою». Цей арешт відбувся під час загальної поліційної акції  з причини вбивства міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Багато хто із заарештованих  поплатилися своєю свободою.  Але третього липня Володимира відпустили. Цій, здавалось би, радісній події у житті, передувала у прямому розумінні детективна історія. Не зважаючи на те, що він перебував у стрийській тюрмі, поляки спланували ліквідацію бунтара. Для цього в Долину приїхав майор польської армії, зібрав представників місцевої польської громади, що мали вплив на населення, і відкрито оголосив, що прибув із завданням убити Горбового. Серед присутніх був і прокурор зі Стрия. За цим планом він мав звільнити арештованого з тюрми, а по його поверненню додому, мав відбутися атентат (ліквідація). Однак, «предводителі» польської громадськості в один голос запротестували: «Горбового легко буде вбити, але за одну його голову полетять наших сто».  За кілька днів арештанта повернули до тюрми. Цей арешт закінчився заточенням на пів-року до Берези Картузької.

Володимир Горбовий зазнавав переслідувань через політичні акції, але основною його діяльністю була робота за освітою – адвокатська практика. У 1935 р. до Горбового, як до уже досить відомого адвоката, звернувся отець Андрій Бандера. Він просив взяти на себе функцію захисту свого сина Стефана у справі за вбивство Пєрацького. У висліді цієї справи захисник Степана Бандери доктор Горбовий виконав два завдання, що мають неоціненне і ще не осмислене до кінця значення для української історії. 1. Він, фактично, вивів у легальну площину революційну боротьбу ОУН за незалежність Української держави. 2. Саме завдяки йому засудженим кару смерті замінили на довічне ув’язнення, що в подальшому зберегло провідникові ОУН життя.

Події напередодні Другої  світової війни  внесли суттєві поправки у життєвий ритм. У ніч  з 31 серпня на 1 вересня 1939 р. у поліції був запланований арешт Горбового. У передвоєнній ситуації Польща в черговий раз хотіла убезпечити себе від націоналістичних проявів.

Володимирові довелося переховуватися то по чужих стодолах, то в лісі. З приходом перших совітів дізнався, що і вони мають його у «чорному» списку. Через кілька днів після початку війни вирішив пробиратися за Сян. У кінці вересня прибув до Кракова, де уже господарювали німці. Вся подальша діяльність відбувалася у Кракові. Заарештований у 1947 р. чеською поліцією та переданий радянським органам державної безпеки. У 1949 р. за рішенням Особливої комісії направлений на 25 р. у виправні табори строгого режиму в Забайкалля. В 1972 р., відбувши термін покарання, у 73-річному віці повернувся до рідного дому на Оболоню. Помер за нез’ясованих обставин в 1984 р. Похований на долинському міському кладовищі по вулю Богдана Хмельницького.

Тези сформовані за матеріалами книги Дарії Бібик «Візьму твій меч».

Степан Лесів

 

Заходи МДБ щодо ліквідації підпілля ОУН на теренах

Калуської округи у 1951–1952 рр.

У статті узагальнено та поетапно висвітлено заходи Станіславського обласного управління МДБ стосовно ліквідації цілісної структури підпілля ОУН Калуської округи та її провідної ланки зокрема. На основі неопублікованих архівних джерел проаналізовано матеріали агентурної справи “Розгром”, особливості вербування агентів з числа підпільників і створення легендованого Калуського окружного проводу ОУН.

Висвітлено діяльність легендованого Калуського окружного проводу ОУН в часі ліквідації теренової мережі ОУН Долинського, Жидачівського та Калуського надрайонних проводів ОУН. Ідентифіковано осіб керівної ланки підпілля ОУН Калуської округи включно до районних проводів, які були знищені, або захоплені на провокативних зустрічах псевдопідпільниками (бойовиками агентурно-бойових груп (АБГ)) чи працівниками МДБ.

 

Ключові слова: Калуський окружний провід ОУН, агентурна справа “Розгром”, “Іван Гаврилович”, “Шум”, “Зелений”, Роман Стельмах.

 

Об’єктом дослідження нашої статті є діяльність підпілля Калуської округи ОУН та її кадровий потенціал в період активних дій Станіславського обласного управління міністерства державної безпеки (УМДБ) зі знищення підпілля ОУН в 1951–1952 рр. У дослідженні подається опис найбільш вдалих агентурних комбінацій із застосуванням колишніх підпільників для ліквідації цілісної структури підпілля ОУН на теренах Калущини. В хронологічному порядку поетапно висвітлені оперативні заходи працівників Станіславського обласного управління МДБ в період літа 1951 – осені 1952 рр. зі знищення підпілля ОУН на Калущині.

Мета дослідження – з’ясування заходів Станіславського обласного УМДБ із ліквідації підпільної мережі ОУН Калущини, характеристика кадрового потенціалу діючого підпілля ОУН Калуської округи в період літа 1951 р. – осені 1952 р., висвітлення об’єктивних обставин ліквідації підпілля Калуської округи ОУН у цілому. Комплексне дослідження даної тематики наразі відсутнє. Частково вона висвітлена в працях сучасних істориків, зокрема, Руслана Забілого[1], Василя Ільницького[2], Наталії Ніколаєвої, Олександра Іщука[3], Ігоря Марчука[4], краєзнавців Миколи Когута[5], Михайла Бориса[6].

Наше дослідження покликане з’ясувати особливості боротьби підпілля ОУН Калущини на даному етапі та об’єктивно висвітлити умови його ліквідації в цілому, опираючись на джерельну базу. З’ясування об’єктивних обставин знищення підпілля Калущини на завершальному етапі його боротьби дозволить виправдати імена підпільників, які безпідставно обвинувачені в співпраці з органами МДБ.

Усі заходи обласного та районних управлінь МДБ зі знищення підпілля ОУН як цілісної структури на Станиславівщині протягом п’яти з половиною років (від літа 1944 р. до кінця 1950 р.) бажаного результату не приносили. Незважаючи на дошкульні втрати практично в кожній ланці – від Крайового проводу ОУН до станиці – підпільна структура продовжувала діяти справно, як годинниковий механізм. Великий кадровий резерв ідейного членства дозволяв проводити швидкі заміни ліквідованих ланок, а структурна побудова підпілля вберігала від великих провалів.

Загибель Романа Шухевича – “Тура” – Провідника ОУН в Україні в березні 1950 р., ліквідація Карпатського крайового провідника ОУН Степана Слободяна – “Єфрема”, а також окружних провідників ОУН: Буковинського – Василя Савчака – “Сталя”, Коломийського – Григорія Легкого – “Бориса”, Станиславівського* – Богдана Трача – “Дуная” наприкінці осені 1950 р. не принесли для МДБ такого успіху, як арешт Станиславівського окружного референта знищення підпілля ОУН в 1951–1952 рр. У дослідженні подається опис найбільш вдалих агентурних комбінацій із застосуванням колишніх підпільників для ліквідації цілісної структури підпілля ОУН на теренах Калущини. В хронологічному порядку поетапно висвітлені оперативні заходи працівників Станіславського обласного управління МДБ в період літа 1951 – осені 1952 рр. зі знищення підпілля ОУН на Калущині.

Мета дослідження – з’ясування заходів Станіславського обласного УМДБ із ліквідації підпільної мережі ОУН Калущини, характеристика кадрового потенціалу діючого підпілля ОУН Калуської округи в період літа 1951 р. – осені 1952 р., висвітлення об’єктивних обставин ліквідації підпілля Калуської округи ОУН у цілому. Комплексне дослідження даної тематики наразі відсутнє. Частково вона висвітлена в працях сучасних істориків, зокрема, Руслана Забілого[7], Василя Ільницького[8], Наталії Ніколаєвої, Олександра Іщука[9], Ігоря Марчука[10], краєзнавців Миколи Когута[11], Михайла Бориса[12].

Наше дослідження покликане з’ясувати особливості боротьби підпілля ОУН Калущини на даному етапі та об’єктивно висвітлити умови його ліквідації в цілому, опираючись на джерельну базу. З’ясування об’єктивних обставин знищення підпілля Калущини на завершальному етапі його боротьби дозволить виправдати імена підпільників, які безпідставно обвинувачені в співпраці з органами МДБ.

Усі заходи обласного та районних управлінь МДБ зі знищення підпілля ОУН як цілісної структури на Станиславівщині протягом п’яти з половиною років (від літа 1944 р. до кінця 1950 р.) бажаного результату не приносили. Незважаючи на дошкульні втрати практично в кожній ланці – від Крайового проводу ОУН до станиці – підпільна структура продовжувала діяти справно, як годинниковий механізм. Великий кадровий резерв ідейного членства дозволяв проводити швидкі заміни ліквідованих ланок, а структурна побудова підпілля вберігала від великих провалів.

Загибель Романа Шухевича – “Тура” – Провідника ОУН в Україні в березні 1950 р., ліквідація Карпатського крайового провідника ОУН Степана Слободяна – “Єфрема”, а також окружних провідників ОУН: Буковинського – Василя Савчака – “Сталя”, Коломийського – Григорія Легкого – “Бориса”, Станиславівського* – Богдана Трача – “Дуная” наприкінці осені 1950 р. не принесли для МДБ такого успіху, як арешт Станиславівського окружного референта пропаганди ОУН, керівника лінії зв’язку між Карпатським і Подільським крайовими проводами ОУН Михайла Козакевича – “Байденка”, який відбувся 10 лютого 1951 р. Після нетривалих тортур, застосованих до полоненого, він погодився на співпрацю. Йому присвоїли агентурне псевдо “Східняк”[13] і включили до складу агентурно-бойової групи Станіславського УМДБ “Відважні” (“Отважниє”) на чолі з колишнім тереновим провідником Калуського районного проводу ОУН Михайлом Маґасом агентом “Сергієм” (“Сєргеєм”)[14]. Після погодження агента “Східняка” активно співпрацювати з радянськими каральними органами в Станіславському УМДБ заведено агентурна справа “Переправа” на підпілля ОУН Станиславівської округи. По цій справі проходило понад 250 осіб. Необхідно констатувати, що за неповний рік чекістам за допомогою зрадників вдалось практично повністю зліквідувати підпілля ОУН Станиславівщини.

Розробляючи Станиславівську округу ОУН по лініях зв’язку із сусідніми районами здійснювались спроби проникнення в Калуську округу ОУН через арештованого на провокативній зустрічі провідника ОУН Перегінського району Івана Рученчина – “Шпака”. Цей локальний успіх не закріпився і не розвинувся через те, що на першій ж т.зв. “акції” “Шпак” зі своїм охоронцем Ігорем Іванцівим – “Ігорем” втік з рук МДБ.

В цілому падіння підпільної мережі ОУН Калуської округи відбулося в кілька етапів. Розкриття умов та обставин цієї трагедії послугувало основним завданням нашого дослідження.

Насамперед висвітлимо структурну побудову підпілля Калуської округи ОУН.

На початку 1945 р. на території Станіславської області розпочалась реорганізація структури ОУН, яка завершилась до кінця весни того ж року.

На базі Станиславівського обласного проводу ОУН створено Карпатський крайовий провід ОУН, дія якого розповсюдилася на Станіславську, Чернівецьку, Закарпатську і частково Дрогобицьку області[15].

На території Станіславської області діяли Калуський, Коломийський і Станиславівський окружні проводи (ОП) ОУН, що підпорядковувались новоствореному Карпатському крайовому проводу (КП) ОУН. Окружні проводи в своєму підпорядкуванні мали надрайонні проводи (НП) ОУН, організовані на базі повітових проводів ОУН. Після реорганізації структура Калуської округи ОУН набула територіальних змін. Зокрема, територія Галицького повіту ОУН відійшла до Станиславівської округи ОУН, а, натомість, до складу Калуської округи ОУН увійшли два райони – Жидачівський і Журавненський, які до того входили в склад Дрогобицької округи ОУН. Вони творили окремий надрайон, який у Звітах підпілля ОУН зустрічається в різні періоди під назвою одного або другого району.

Станом на весну 1945 р. Калуська округа ОУН мала у своєму підпорядкуванні три надрайонні проводи ОУН: Калуський, Долинський і Жидачівський (Журавнен-ський)[16].

До Калуського надрайону ОУН входили Войнилівський, Калуський і Перегінський районні проводи (РП) ОУН[17].

До Долинського надрайону ОУН входили Болехівський, Вигодський, Долинський і Рожнітівський* РП ОУН[18].

До Жидачівського надрайону ОУН входили Жидачівський і Журавненський РП ОУН відповідно[19].

Після незначних змін в структурі Калуської округи ОУН, які відбулися 1948 р. й були зумовлені станом підпілля ОУН на місцях, деякі райони перепідпорядковано до інших надрайонів ОУН. Зокрема, Войнилівський район відійшов у підпорядкування до Жидачівського надрайону ОУН, а Рожнітівський район – до Калуського надрайону ОУН.

Районні проводи ОУН створювались в кожному районі адміністративного поділу області з тією метою, щоб протиставити підпільну теренову мережу ОУН органам радянської влади[20].

Станом на 1951 р. загальна кількість підпільників на території Калуської округи ОУН за даними Станіславського управління МДБ становила 188 осіб.

Для знищення підпільної мережі Калуської округи ОУН розроблялись агентурні заходи, які були об’єднані в агентурну справу “Розгром”. Офіційно, за підписом майора Форманчука і погодженням полковника А. Костенка видана постанова від 11 вересня 1951 р. про заведення агентурної справи “Розгром”, яку затвердив начальник Станіславського управління МДБ полковник В. Шевченко з подальшою реєстрацією в управлінні у відділі “А”[21].

За період з липня 1951 р. по грудень 1952 р. ліквідовано 185 осіб, в т. ч. 109 – вбито, 69 – захоплено живими, 7 – вийшли з повинною. З них членів крайового проводу – 3, членів окружного проводу – 3, керівників надрайонних і районних проводів – 12. Практично всі райони Калуської округи ОУН очищені радянськими каральними органами від підпільників, окрім Перегінського, де продовжувала діяти група в складі трьох осіб: Дмитра Мельника – “Тараса”, Зіновія Халусяка – “Чорноти” і Юліана Марка – “Карого”. Ця група підтримувала зв’язок із залишками підпілля на чолі з Миколою Твердохлібом – “Громом”.

З числа захоплених, 14 осіб продовжували діяти в якості спецагентів і агентів, контролюючи дану територію[22].

Підступне знищення підпільної мережі за посередництвом зради в Калуській окрузі ОУН проходило різними шляхами й у кілька етапів упродовж 1951-1952 рр. Хоча, беззаперечно, найбільшого й фактично основного удару по цілісній структурі теренової мережі підпілля ОУН завдала зрада провідника Калуського надрайонного проводу ОУН Романа Стельмаха – “Шума” (“Зеленого”). На нашу думку, визначальним фактором, який спонукав його до зради присяги та фізичне знищення своїх недавніх побратимів, стала інформація про стан підпілля в Станиславівській та суміжних округах ОУН. Її він отримав під час допиту провідника Перегінського районного проводу ОУН Івана Рученчина – “Шпака”, який десять днів перебував у руках оперативників Станіславського обласного УМДБ, але зумів утекти. Витяг із протоколу допиту “Шпака”, який проводив “Шум”, містився в листі організаційного референта Карпатського КП ОУН Ярослава Косарчина – “Байрака” до провідника ОУН на західно-українських землях (ЗУЗ) Романа Кравчука – “Петра” (за іншими даними, Ярослав Косарчин – “Байрак” очолював Карпатський КП ОУН. – С. Л.). Цей лист, разом в іншими документами захопили емдебисти в бункері під час ліквідації “Петра” в лісі біля с. Вишнів Букачівецького району 21 грудня 1951 р. В листі йдеться зокрема про таке: “…Большевикам вдалось розбити організацію на території Станиславівської округи ОУН… З допомогою захоплених в Станиславівщині большевики могли б перехопити зв’язок, крім Калущини, також в Коломийщину, в Рогатинщину і “вгору”… В Долинському районі большевики якимось чином захопили боєвика (“Остапа”. – С.Л.) нр. пр.-ка [надрайонного провідника “Прута”. – С.Л.]. Він тепер ходить з большевиками по селах і здає всіх людей, які чим не-будь допомагали організації… Якщо рахуватися з можливістю, що большевики, з допомогою боєвика захопили і нр. пр. “Прута”, то можна сподіватися, що він не піде на співпрацю з ворогом”[23].

Беззаперечно, що остаточно прийняти рішення виконувати “юдину” роботу “Шума” підштовхнули листи з МДБ, які він отримав через агентурні можливості останніх. Інші шляхи знищення підпілля ОУН на даному терені мали більш локальний характер і призвели до ліквідації суто окремих підпільних ланок, хоча завдали підпіллю ОУН також відчутних втрат.

Перший етап ліквідації підпільної мережі ОУН Калущини розпочався влітку 1951 р. На цьому етапі Станіславське обласне УМДБ двома шляхами спробувало проникнути до підпілля ОУН з метою ліквідації насамперед її провідної ланки. Інформацію про ці два шляхи знищення підпілля Калуської округи ОУН на цьому етапі підтверджує “Байрак” у своєму листі до “Петра”[24].

Ці заходи мали певний успіх, але далеко не такий, на який розраховували емдебисти. Подамо детальніший опис подій, які відбулись на цьому етапі.

За даними агентури Перегінським райвідділом МДБ 1 липня 1951 р. проводилась чекістко-військова операція на хуторі Ловаги Перегінського району. На горищі покинутого будинку виявлено і під час перестрілки знищено п’ятеро підпільників.

Серед убитих – організаційний референт Калуського ОП ОУН – Григорій Вацеба – “Сулима”, (“Вергун”, “Варнак”), його дружина Марія – “Калина” та ще троє підпільників. У вбитих підпільників вилучено: два автомати, дві гвинтівки, п’ять пістолетів, 250 шт. набоїв і різні оунівські документи[25].

Станіславське обласне УМДБ володіло інформацією, що на території Вигодського і Перегінського районів діяла група працівника Центрального проводу (ЦП) ОУН, який утримував пункт зв’язку між Карпатським КП і ЦП ОУН, Степана Фрасуляка – “Хмеля”. З числа легальних зв’язків коменданта його охорони Івана Голембовського – “Клима” завербований агент “Дон”, лісник Правицького лісництва, який 24 червня 1951 р. повідомив емдебистів про те, що зустрічався з “Климом” і його бойовиками Іваном Дирівим – “Вуйком” і Іваном Гафінцем – “Голубом”. Агент “Дон” вивів 28 червня 1951 р. оперативно-чекістську групу в район, де мав призначену зустріч з бойовиками “Хмеля”. Реалізуючи дані агента оперативно-чекістська група знищила підпільника “Вуйка”, а підпільника Федора Ковальчука – “Сороку” захопила живим. Під час допиту підпільника працівники МДБ отримали дані про місце перебування групи “Хмеля” та кур’єра Закордонних Частин (ЗЧ) ОУН “Марка”.

За даними отриманими від “Сороки” проведено чекістсько-військову операцію по знищенню групи “Хмеля”. Під час збройної сутички 1 липня 1951 р. загинув “Хміль”, його дружина Софія та кур’єр ЗЧ ОУН “Марко”[26] (за іншими даними “Марка” захоплено живим)[27].

Колишнього охоронця “Хмеля” “Сороку”, який погодився на співпрацю з МДБ, включено до складу агентурно-бойової групи (АБГ). Про його арешт підпіллю ОУН нічого не було відомо. Це дозволило ефективно використати його для розшуків референта СБ Калуського ОП ОУН Василя Кобилинця – “Сторожа”. Пошуки розпочались із с. Рівня Перегінського району, де через легальних зв’язкових викликано на зустріч охоронця “Сторожа” “Грозу”. 23 серпня 1951 р. “Грозу” на зустрічі арештовано. Через деякий час він дав згоду на співпрацю і був включений до АБГ. За його допомогою через кілька днів, 27 серпня, арештовано станичного ОУН с. Новиці (недавно призначений референтом пропаганди Калуського районного проводу ОУН) Василя Мойсина – “Волиняка” та його охоронця Йосифа Тринцолина – “Ромка”. 5 вересня 1951 р. через легальних зв’язкових “Гроза” викликав на зустріч довірену особу “Сторожа” кущового провідника ОУН в Перегінському районі Федора Маруняка – “Комара”. Останній з підозрою віднісся до псевдопідпільників, і через неможливість захопити його живим, був знищений на пункті зустрічі між сс. Топільське й Рівня Перегінського району.

Наступними жертвами зради “Грози” стали охоронець “Сторожа” Леон Маршалко – “Колос” та кур’єр ЗЧ ОУН Йосип Кіт – “Осип” (“Денис”), (скинутий з літака у травні 1951 р. на Дрогобиччині. – прим. С.Л.)[28], яких знищено на пункті зустрічі між сс. Рівня і Сваричів.

Окремим способом знищено керівний склад Долинського надрайону ОУН, а також Долинського і Вигодського районів ОУН. Так, зокрема, 12 серпня 1951 р. через агента МДБ “Стельмаха”, який застосував снодійний препарат “Нептун-47”, захоплено бойовика окружного провідника ОУН Дрогобиччини “Байрака” “Василя”, а коменданта охорони Петра Федуна – “Севера” Мирона Барду – “Чорноморця” вбито. На допитах “Василь” видав бункер, в якому перебували Долинський надрайонний провідник ОУН “Прут” і Долинський районний провідник ОУН “Ярослав”. 18 серпня 1951 р. в бункері, який знаходився в лісі між сс. Якубів і Слобода Долинська Долинського району, в результаті чекістсько-військової операції знищено “Прута”, його охоронців “Юрка”, Йосипа Понайду – “Веселого”, машиністку “Севера” Надію Якимович – “Оксану”, а ще одного охоронця “Остапа” захоплено живим[29].

Іншим, хоча й досить схожим шляхом, проходила ліквідація підпілля ОУН у Вигодському районі. У лісовій ділянці Буркут Вигодського району 26 вересня 1951 р. оперативно-чекістською групою за допомогою агента “Ніколаєнко”, який всипав до їжі снодійний препарат “Нептун-47”, захоплено живими колишніх охоронців “Хмеля”, а на той час члена Вигодського районного проводу ОУН Івана Голембовського – “Клима” та його боївкарів Івана Гафінця – “Голуба” й Василя Дубського.

На допитах під тортурами “Клим” почав видавати учасників підпілля ОУН. На підставі даних, отриманих від нього, була спланована чекістсько-військова операція 1 жовтня 1951 р. в лісі на г. П’янула у Вигодському районі. Агентурно-бойова група, ведена “Климом” зненацька захопила Вигодського районного провідника ОУН Степана Тишківського – “Волиняка” і його охоронця “Шугая”. На допитах в застінках МДБ вони погодились на співпрацю і були включені до складу АБГ. За даними, отриманими від “Волиняка”, розроблено чекістсько-військову операцію для затримання кур’єра ЗЧ ОУН Петра Стиранки – “Максима” і підпільників, які перебували з ним. Усі вищеперелічені знаходились в недобудованому бункері “Волиняка” на г. П’янула. При підході до бункера АБГ була помічена підпільниками ОУН, які в той час знаходилися на поверхні і користуючись сутінками, змогли втекти[30].

Підсумовуючи поданий матеріал можна стверджувати: на першому етапі ліквідації підпілля Калуської округи ОУН найбільше втрат зазнало підпілля Долинського надрайону ОУН.

Наступний етап ліквідації підпільної мережі ОУН Калущини проходив з кінця жовтня 1951 р. до середини січня 1952 р. Цей етап для Станіславського обласного УМДБ був надзвичайно успішний. За цей час відбулось остаточне вербування Калуського надрайонного провідника ОУН “Шума”, при цьому не розсекретивши його перед підпіллям ОУН, і майже повністю знищено керівний склад округи, що створило передумови для остаточної ліквідації підпільної мережі ОУН на даному терені[31].

Наприкінці жовтня 1951 р. агентами МДБ встановлено зв’язок з провідником Калуського НП ОУН “Шумом”, який без особистої зустрічі з оперативними працівниками, погодився на співпрацю й був завербований як спецагент МДБ (агент-внутрішник) під агентурним псевдо “Іван Гаврилович” (надалі “І.Г.”). Для зв’язку з ним було встановлено ряд мертвих пунктів-сховків, через які він від оперативних працівників МДБ отримував вказівки і в листах-відповідях повідомляв про місця, де переховуються підпільники, та іншу важливу інформацію[32]. За завданням МДБ “І.Г.” встановив, що 30 листопада 1951 р., в момент проведення чекістсько-військової операції з ліквідації підпільників референтури пропаганди Калуського ОП ОУН Богдана Боцяна – “Романа”, провідників ОУН Ярослава Косарчина – “Байрака”, Володимира Фрайта – “Вира” і керівника пункту лінії зв’язку ЦП ОУН, водночас господарчого референта Калуського ОП ОУН Олексія Дмитришака – “Ярослава” там не було. Вони перед цим вийшли з бункера і знаходились в іншому місці[33].

7 грудня 1951 р. “Байрак” і “Вир”, вийшовши на зустріч до спецагента “І.Г.”, пішли переховуватись в його бункер в с. Сваричів Рожнітівського району, де знаходились боївкарі Калуського НП ОУН “Сокіл” і Василь Сондей – “Нестор”, керівник кущової ОУН Василь Гулянич – “Горбок” із своїм охоронцем Миколою Сагайдаком – “Морозенком”.

Отримавши ці дані, 13 грудня 1951 р. емдебистами проведено чекістсько-військову операцію, у результаті якої в с. Сваричеві Рожнітівського району в двох бункерах ліквідовані: організаційний референт Карпатського КП ОУН “Байрак”, провідник Калуського ОП ОУН “Вир”, керівник кущової ОУН “Горбок” та перелічені раніше боївкарі, усього 6 підпільників[34], один з яких, “Морозенко”, пораненим потрапив у полон. Під час цієї операції ледь не загинув ще один підпільник, який перебував у бункері – провідник Калуського НП ОУН “Шум”, вже на той час – спецагент “І.Г.”. Врятувався тільки завдяки начальнику Станіславського обласного УМДБ полковнику В. Шевченку, який особистим втручанням припинив вогонь чекістів, щоб “І.Г.” зміг вискочити з бункера[35].

13 січня 1952 р. за даними спецагента “І.Г.” проведена чекістсько-військова операція, в результаті якої в бункері на обійсті жителя с. Новички Долинського району О. Олексина були вбиті: референт СБ Калуського ОП ОУН Василь Кобилинець – “Сторож”, референт СБ Долинського НП ОУН Богдан Долішній – “Боян”, охоронець “Сторожа” Іван Бунковський – “Богун” та ще один підпільник Михайло Гошовський – “Максим”[36].

Окремою ланкою на даному етапі знищення провідного складу Калуської округи ОУН стала зрада колишніх кур’єрів лінії зв’язку ЦП ОУН Михайла Кацедана – “Кучера” й Григорія Корназа (Корнаса) – “Вітра” (на той час агенти “Гай” і “Гаврило”). За їхніми даними, було організовано чекістсько-військову операцію в Болохівському лісі 30 листопада 1951 р. Під час цієї операції викрито бункер референтури пропаганди Калуської округи ОУН. На пропозицію здатися підпільники відповіли відмовою. Вони підпалили запаси керосину. В бункері пролунав потужний вибух, у результаті якого загинули: референт пропаганди Калуського ОП ОУН Богдан Боцян – “Роман” (“Тарас”, “Жук”), комендант його охорони Іван Федоришин – “Полтавець”, охоронець “Михайло”, машиністка “Ірка” і дружина провідника Калуського ОП ОУН “Вира” Олена Мочіус – “Зв’язкова”[37].

Ще одна ланка зради на цьому етапі відбулася в подібний спосіб. У листопаді 1951 р. через агента МДБ “Гайового”, який застосував снодійний препарат “Нептун-47”, захоплено бойовиків референта пропаганди ЦП ОУН Петра Федуна – “Севера” ,“Бука” й “Остапа”. На допитах у МДБ вони погодились на співпрацю, отримавши агентурні псевда “Юрко” і “Андрій”, й були включені до АБГ. На основі інформації, отриманої від них, проведена 14 листопада 1951 р. чекістсько-військова операція в лісі біля с. Бряза (тепер с. Козаківка) Болехівського району, де в бункері загинув охоронець “Севера” “Василь”. За їхніми даними, а також інформації іншої агентури, встановлено, що кур’єр ЗЧ ОУН Петро Стиранка – “Максим” і керівник технічної ланки референтури пропаганди Калуського ОП ОУН “Величко”, разом з іншими п’ятьма боївкарями, залишились непідготовленими до зими. Вони переховуються трьома групами в сс. Кальна і Витвиця Долинського району. Агенти “Юрко” й “Андрій” скеровані обласним УМДБ до с. Кальна Долинського району, де встановили контакт з кур’єром ЗЧ ОУН “Максимом”. На зустріч до агентів “Максим” прийшов з “Величком”. Підпільники сприйняли їх без підозри, знаючи як боївкарів “Севера”. Під приводом зустрічі з останнім, агенти взялися супроводжувати “Максима” до с. Росточки, а “Величка” відправили назад. За допомогою снодійного препарату “Нептун-47” “Максима” захопили живим.

Стосовно групи “Величка”, то, володіючи інформацією від спецагентів “Юрка” й “Андрія”, 11 січня 1952 р. проведена чекістсько-військова операція в с. Кальна. В результаті цієї операції знищено “Величка” та його групу. А саме: Параску Лугову – “Орисю” – машиністку (друкарку) Калуського ОП ОУН, “Оксану” – машиністку (друкарку) Вигодського РП ОУН, кущового ОУН Петра Гладуна – “Сміхуна” й охоронців – Юрія Дяка – “Юрчика” та Лева Кравціва – “Карого”, а Матвія Дяківа – “Тараса” – захоплено живим[38].

З ліквідацією основних керівників підпільних ланок ОУН на Калущині, склалися умови для створення “легендованого” Калуського ОП ОУН на чолі зі спецагентом “І.Г.”. Це дозволило підпорядкувати впливу МДБ рештки оунівського підпілля, не допустити створення нових підпільних осередків в районах, очищених від підпільників, паралізувати діяльність підпілля ОУН, яке залишилось, ліквідувати матеріально-технічну базу, а також виявити й перехопити лінії зв’язку та ввести туди перевірену агентуру[39].

Із цією метою складено план спеціальних заходів, розроблений на-чальником обласного УМДБ полк. А. Костенком і його заступником полк. Шорубалком, погоджений заступником міністра ДБ УРСР полк. В. Шевченком і затверджений 13 березня 1952 р. міністром ДБ УРСР Ковальчуком. Цей план налічував 12 пунктів, першим з яких було власне створення “легендованого” Калуського ОП ОУН на чолі зі спецагентом “І.Г.”, надавши йому в ролі особистої охорони перевіреного спецагента “Отважного”, колишнього референта пропаганди Яремчанського районного проводу ОУН Михайла Палагняка – “Явора”. Наступні пункти передбачали “активізацію роботи” псевдопідпілля ОУН Калуського надрайону, щоб аргументувати перед уцілілими провідниками підпілля ОУН правильність сфабрикованого оперативниками МДБ листа від знищеного “Байрака” про призначення “І.Г.” окружним провідником ОУН Калущини; спорудити бункер для постою біля с. Красне Перегінського району; облаштувати “мертві пункти” зв’язку в лісі біля сс. Красне, Зелений Яр та Кадобна; влаштувати агентів для зв’язку в державних установах (школа, магазин) сс. Добровляни, Красне, Завій; якнайшвидше ліквідувати всіх авторитетних підпільників в Калуській окрузі; підготувати спеціальні підставні будинки на околиці райцентру Рожнітова, а також в сс. Красне і Добровлянах, де можна буде затримувати скерованих туди підпільників; розробити інструкцію для залишків підпілля ОУН, щоб скеровувати до спецагента “І.Г.”, як Калуського окружного провідника, всіх кур’єрів з-за кордону з метою їх арешту; створити низові ланки “легендованих” проводів ОУН, зокрема Калуського надрайону й району; запобігти можливості розкриття зради “Шума” (спецагента “І.Г.”) під час загибелі “Байрака” шляхом виселення зі с. Сваричева родин, які проживали біля будинку, де був облаштований бункер, а також сфабрикувати листа з тюрми від “Морозенка”, якого було захоплено пораненим під час цієї операції.

Для виконання цього плану в Станіславському обласному УМДБ створили спеціальну групу. Її очолили заступник начальника обласного УМДБ полк. О. Нечаєв і заступник начальника відділу 2-Н обласного УМДБ полк. Бєляченко. До групи ввійшли ще три офіцери і надавалась група спецагентів із числа колишніх підпільників: “Сєдов” – Микола Данилів, “Роман”, “Степан”, “Яр” – Ярослав Петраш, “Чорний”, “Горний” (більшість цих агентів використовувались при ліквідації підпілля Станиславівської округи ОУН. – прим. С.Л.).

Крім цього надано групу солдат ВО МДБ і 2 автомашини[40].

Третій етап охарактеризувався створенням і діяльністю “легендованого” Калуського ОП ОУН, який у своїй, т. зв. “юдиній” роботі, не був виявлений перед залишками діючого підпілля ОУН і допоміг швидко й остаточно зліквідувати низові ланки підпілля включно до надрайонів. Завершаючи цей етап, восени 1952 р., псевдопідпільники встановили контакт і захопили живим кур’єра ЗЧ ОУН Василя Охримовича – “Пилипа”, якого Василь Кук – “Леміш” призначив провідником ОУН на Карпатський і Львівський край ОУН з метою створення з уцілілих залишків підпілля ОУН дієву мережу.

Окремо від вище перелічених заходів з ліквідації підпілля ОУН, розроблених Станіславським обласним УМДБ, 22 квітня 1952 р. військово-чекістською групою МДБ був виявлений, а наступного дня захоплений живим у с. Новиця, провідник Калуського РП ОУН Ілля Василів – “Гамалія”[41]. Під час допитів чекісти отримали підтвердження наявної у них інформації, що колишні підпільники ОУН Михайло Теличак – “Ведмідь” і Василь Пілянський – “Хрущ” відсторонені від роботи й переховуються самостійно.

У результаті проведених оперативних заходів встановлено, що мати “Ведмедя” – Теличак Євдокія Федорівна в 1949 р. втекла з місця спецпоселення, а мати “Хруща” – Пілянська Марія Степанівна в 1947 р. уникнула виселення[42]. Вони обидві знаходилися на нелегальному становищі і переховувалися від органів радянської влади.

Оперативними працівниками МДБ були проведені заходи із затримання з допомогою родичів Є. Теличак і М. Пілянської. Їм запропонували вийти з повинною, що невдовзі вони й зробили. Матері пообіцяли працівникам МДБ переконати своїх синів, щоб ті вийшли на зустріч із ними. 29 квітня 1952 р. під впливом родичів “Ведмідь” і “Хрущ” були виведені на таємну зустріч зі співробітниками МДБ. Під час зустрічі вони погодились на співпрацю й були завербовані в якості агентів під агентурними псевдо “Сєвєрний” і “Южний”.

Їх залишили на нелегальному становищі з метою ліквідації членів Калуського РП ОУН Михайла Яціва – “Бояна” та Йосифа Косого – “Охочого”. У подальшому агентів приєднали до групи “І.Г.”.

11 травня 1952 р. “Сєвєрний” і “Южний” зустрілись в Кадобнянському лісі з “Бояном” та “Охочим”. Дочекавшись сприятливого моменту агенти ліквідували підпільників.

23 травня 1952 р. агенти “Сєвєрний” і “Южний” через зв’язкову Катерину, що проживала в с. Кадобна, зв’язались з референтом СБ Калуського НП ОУН – Романом Мельником – “Аркасом” і його охоронцем Степаном Максим’яком – “Співаком”.

Оскільки “Аркас” прийняв спецагентів недовірливо, то вони змушені були залишитись з ним і виконувати його доручення. 10 червня 1952 р., вибравши сприятливий момент, спецагенти ліквідували “Аркаса” і “Співака” на місці постою в Кадобнянському лісі[43].

Після цього, 22 червня 1952 р. арештовано колишнього референта СБ Калуського РП ОУН Миколу Короля – “Максима”, якого ще в листопаді 1951 р. затримано співробітниками МДБ. Його залишили на волі з метою ліквідації “Аркаса”, “Гамалії” та інших підпільників. Оскільки “Максим” не співпрацював із органами МДБ та не зробив жодної спроби видати побратимів по підпіллю, то після арешту і слідства був засуджений до смертної кари разом із “Гамалією”, і розстріляний 12 грудня 1952 р. у м. Станіславі[44].

Діяльність “легендованого” Калуського ОП ОУН відбувалась наступним чином. Спецагенти “І.Г.” і “Отважний” 12 травня 1952 р. захопили на провокативній зустрічі в покинутому будинку на околиці с. Цінева кущового провідника в Перегінському районі Ярослава Пулика – “Степового” разом з охоронцем Володимиром Мельниковичем – “Козарем”. Після відповідного опрацювання “Степового” завербовано під агентурним псевдо “Зенко” і включено до групи “І.Г.”, а “Козара” арештовано. З допомогою “Зенка” спецагенти “І.Г.” і “Отважний” 24 травня 1952 р. в лісі над с. Грабівкою затримали охоронця провідника Перегінського РП ОУН “Шпака” “Ігора”. Останній погодився на співпрацю, завербований під агентурним псевдо “Яків” і включений в групу “І.Г.”. За його даними виявлено бункер “Шпака” (над р. Луквицею на околиці с. Грабівки в урочищі “Лукви”), якого ця група знищила 27 травня 1952 р.[45].

Протягом червня і липня 1952 р. група “І.Г.” створювала видимість активної роботи псевдопідпілля й проводила ліквідацію підпільників в Рожнітівському та Перегінському районах. 10 липня спецагенти “Южний”, “Сєвєрний” і “Зенко” викликали до себе на зустріч референта пропаганди Рожнітівського РП ОУН “Дуная” і референта СБ цього проводу Степана Гулянича – “Стефка”, в розмові з яким, згідно легенди МДБ, повідомили, що вони за завданням референта СБ Калуського НП ОУН “Аркаса” (на той час уже ліквідований) прибули з метою встановити організаційну лінію зв’язку підпілля ОУН в Рожнітівському і Перегінському районах[46].

З 14 на 15 липня цього ж року на пункті зустрічі в лісі біля с. Кадобна, Долинського району, “І.Г.” відправив “Дуная” і “Стефка” для встановлення зв’язку з провідником Рожнітівського РП ОУН Юліаном Стурком – “Юрком”, призначивши їм зустріч 18 липня. В цей же час референта СБ Перегінського РП ОУН Василя Магаля – “Спартака” і його охоронця Якова Гавриліва – “Тараса” направив начебто на зустріч з “Аркасом”, яких по дорозі спецагенти “Южний” і “Зенко” ліквідували.

18 липня спецагенти “І.Г.”, “Отважний”, “Зенко” і “Яків” прийшли в ліс, що біля с. Цінева Рожнітівського району, де зустрілись з референтом СБ Рожнітівського РП ОУН “Стефком” і його охоронцем Дмитром Скалівським – “Явором”, з яким спецагенти “І.Г.” і “Зенко” пішли на постій провідника Рожнітівського РП ОУН “Юрка”, а спецагентів “Отважного” і “Якова” повернув назад, запропонувавши їм в ніч на 23 липня прибути знову на цей пункт зустрічі і чекати його.

20 липня цього року спецагенти “І.Г.” і “Зенко” в супроводі підпільників “Стефка” і “Явора” прибули на постій “Юрка” в лісі поблизу с. Нижній Струтин Рожнітівського району, де з ними знаходились підпільники “Дунай”, Степан Бойко – “Дем’ян” і Іван Кузьмин – “Відважний”.

Знаходячись на постої “Юрка” дві доби, спецагент “І.Г.” провів інструктаж підпільникам, що там знаходились, ознайомився із станом підпілля ОУН Рожнітівського району і ознайомив “Юрка” із записками, виготовленими в МДБ почерком “Байрака” і “Аркаса” (обидва ліквідовані). В одній із них “Аркас” пропонує доставити до нього “Стефка”, як запідозреного в зв’язках з органами МДБ. В розмові “Юрко” повідомив спецагента “І.Г.”, що його охоронець “Дем’ян” погано поводить себе, не виконує наказів. “Юрко” попросив “І.Г.” забрати “Дем’яна” і перевеcти його на іншу територію. Спецагент “І.Г.” обумовив з “Юрком” і “Дунаєм” зустріч у ніч з 26 на 27 липня цього року, а сам з спецагентом “Зенко”, підпільниками “Стефко” і “Дем’яном” в ніч з 22 на 23 липня пішов на легендований пункт зустрічі, де його чекали спецагенти “Отважний” і “Яків”, з допомогою яких підпільників “Стефка” і “Дем’яна” роззброєно і захоплено живими.

26 липня цього року, згідно домовленої з “Юрком” зустрічі, спецагенти “І.Г.”, “Отважний” і “Зенко” прийшли на пункт зустрічі в ліс, біля с. Цінева Рожнітівського району, де зустріли “Юрка” і прибулих з ним “Дуная”, “Явора” і “Відважного”. “І.Г.” “Юрка” і “Явора” направив з спецагентом “Зенком” на проміжний пункт зустрічі поблизу с. Тужилів Рожнітівського району, де їх очікували спецагенти “Яків” і “Сєвєрний”.

З цього пункту “Юрко” і “Явір” в супроводі вказаних трьох спецагентів направились в Кадобнянський ліс на місце легендованого постою організаційного референта Карпатського крайового проводу ОУН “Байрака”, де знаходились ще три спецагенти “Южний”, “Олесь” і “Гай”.

Не доходячи до т.зв. місця постою “Байрака”, “Юрка” в супроводі спецагента “Сєвєрного” направлено нібито до “Байрака”, де і був захоплений спецагентами, а спецагент “Зенко” і “Яків” захопили “Явора”.

Наступного дня в лісі поблизу с. Цінева, спецагенти “І.Г.” і “Отважний” зустріли керівника кущової ОУН Федора Лохманця – “Грома” і його охоронця “Ігора”. Під виглядом походу за продуктами і розвідданими “І.Г.” направив “Грома” і “Відважного” в село, домовившись про зустріч в 1-й годині ночі, а сам разом з спецагентом “Отважним”, підпільниками “Дунаєм” і “Ігорем” пішов на постій в ліс поблизу с. Вербівка Перегінського району, де знаходились спецагенти “Мороз” і “Богдан”. Там “Дунай” і “Ігор” були захоплені живими, а “Грім” і “Відважний” були ліквідовані 29 липня 1952 р. спецагентами “І.Г.”, “Южним”, “Сєвєрним”, “Зенком”, “Ковалем” і “Яковом” на місці раніше обумовленої зустрічі[47].

Паралельно з діяльністю групи “І.Г.” по знищенню підпілля в Калуському надрайоні, обласне УМДБ розробляло заходи по ліквідації підпілля ОУН в Жидачівському надрайоні ОУН. До цієї АБГ увійшли спецагенти “Гаврило” і “Гай”, які “добре” зарекомендували себе після вдалої акції по знищенню “Романа”. Події розгортались наступним чином. Через зв’язкового Петра, з с. Завадка, Войнилівського району, встановили зв’язок з референтом СБ Журавненського надрайонного проводу ОУН Омеляном Маликом – “Буревієм”, який в ніч з 5 на 6 травня погодився на зустріч в лісі біля с. Болохів, Долинського району. На зустріч “Буревій” особисто не прийшов, бо пішов на зв’язок до господарчого референта Калуського ОП ОУН “Ярослава”, а прислав на зустріч своїх боївкарів Івана Зубрицького – “Опришка” і Богдана Головчака – “Богдана”, яких в результаті застосування засобу “Нептун-47” захопили живими.

“Опришка” завербували в якості спецагента під агентурним псевдо “Михайло”, і включили в групу разом з “Гаєм” та “Гаврилом”, а “Богдана” арештували.

Керівник Журавненського надрайонного проводу ОУН “Токар” (колишній сотенний “Донський” – прим. С.Л.), через зв’язкового Добровольського призначив зустріч спецагенту “Гаврилу” на 1 червня 1952 р. на околиці с. Верхня.

Спецагенти “Гаврило”, “Гай” і “Михайло” зустрілись у вказаному місці з “Токарем” і його охоронцями Володимиром Гандзюком – “Остапом” і Ільком Дудою, де захопили двох останніх живими, а “Токаря” ліквідували.

По вилучених документах встановлено, що “Токар” в 1952 р. щомісячно кожного 2, 14 і 28 числа у лісі на віддалі трьох кілометрів від с. Завадка Мала, Войнилівського району зустрічався з керівником проміжного пункту зв’язку ЦП ОУН “Ярославом”.

28 червня на вказаному пункті спецагенти “Гаврило”, “Гай” і “Михайло” зустрілись з “Ярославом” і його охоронцем Тимофієм Куциком – “Томком”, і пояснили їм, що на пункт зустрічі спрямовані “Токарем”, який на зустріч до “Ярослава” прийде пізніше. Підчас розмови, спецагенти обеззброїли та захопили “Ярослава” і “Томка” живими[48].

“Гаврило”, “Гай” і “Михайло” через легальні зв’язки “Буревія” в с. Тур’я Велика, викликали його на зустріч, на яку він прийшов разом з охоронцем Михайлом Коником – “Орлом”. За допомогою снодійного засобу “Нептун-47” захопили підпільників живими.

На допиті останні розказали, що вони у лісі на віддалі два з половиною кілометри від с. Тур’я Велика щомісяця кожного 10, 15 і 25 числа зустрічаються з референтом пропаганди Журавненського надрайонного проводу ОУН Михайлом Мартинцем – “Підковою” і його охоронцем Йосипом Сливчуком – “С”.

10 липня 1952 р. “Гаврило”, “Гай” і “Михайло” на даному пункті знайшли записку охоронця “Підкови” – підпільника “С” на адресу “Орла”, що уже знаходився на той час під слідством, в якій “С” просив “Орла” вийти до нього на зустріч в ніч з 15 на 16 червня 1952 р.

25 липня 1952 р. агенти “Гаврило”, “Гай” і “Михайло” прибули на пункт зв’язку, де зустріли “Підкову”, його охоронця “С” і Івана Скочинця – “Петра”. На зустрічі “Гаврило” заявив “Підкові”, що 3 серпня цього року вони повинні зустрітись з референтом СБ Журавненського НП ОУН “Буревієм”, а до цього планують залишитись на постої разом з “Підковою”.

Через відсутність у “Підкови” продуктів, спецагент “Гаврило” зробив пропозицію “Підкові” сходити в село за продуктами і отримав згоду останнього.

Він взяв з собою спецагента “Михайла” і підпільника “Петра”. Разом з ними пішов у с. Завадка Войнилівського району, а “Гая” залишив з “Підковою” і “С”.

Таким чином “Петра” захоплено і передано оперативно-чекістській групі. Його, після нетривалих допитів завербували, і разом з спецагентами “Гаврилом” і “Михайлом”, надавши їм продукти, направили на постій, де залишилась решта групи. Застосувавши “Нептун-47”, захопили живими “Підкову” і “С”[49].

Завершальною операцією даного етапу по ліквідації провідної ланки підпілля ОУН стало налагодження зв’язку до кур’єра ЗЧ ОУН Василя Охримовича – “Пилипа” з метою його захоплення або ліквідації. 5 вересня 1952 р. на пункт зв’язку в лісі між сс. Вишнів і Журавенка Букачівецького району для зустрічі Володимиром Кілярським – “Дем’яном” і передачі йому записки “І.Г.” направлено спецагентів: “Гая”, “Гаврила” і “Данила”. Тоді “Дем’ян” на зустріч не вийшов. В ході подальшої переписки, “Дем’ян”, керівник кур’єрської групи “Пилипа”, призначив зустріч групі спецагентів на чолі з “Гаврилом” на 27 вересня 1952 р.

Спецагенти “Гаврило”, “Гай” і “Данило” у вказаний час і на обумовленому місці зустрілись з “Дем’яном” і “Довбушем”. “Дем’ян” домовився про зустріч 6 жовтня 1952 р., на якій, можливо, буде присутній “Пилип”. Також він передав лист “Пилипа” для “Шума” (спецагент “І.Г.”), в якому призначив його виконувати обов’язки на місце загиблого керівника Калуського ОП ОУН “Вира”. “Дем’ян” попередив, щоб провідник (спецагент “І.Г.”) обов’язково 6 жовтня 1952 р. прибув на зустріч. Також було домовлено, що якщо в цей день одна із сторін не зможе прийти, то наступна зустріч відбудеться 10 жовтня.

Приблизно о 6-й годині ранку 6 жовтня 1952 р. на обумовлене місце зустрічі прибули керівник кур’єрської групи “Дем’ян” з охоронцем “Довбушем”. Вони поцікавились чи прибув на зустріч “Шум” і люди, які прийшли з-за кордону. На це спецагент “Гаврило” відповів, що “Шум” хворий, а люди з-за кордону тільки передали від себе записку, оскільки з якихось причин також не змогли з’явитись на зустріч. В подальшій розмові “Дем’ян” повідомив, що на світанку він разом з “Гаврилом” повинен відправитись до місця знаходження провідника.

В 7 годині ранку “Дем’ян” і спецагент “Гаврило” пішли в напрямку с. Вишнів Букачівецького району, де зустрілись з делегатом ЗЧ ОУН В. Охримовичем – “Пилипом” і його охоронцем “Петром”. В ході розмови спецагент “Гаврило” сказав, що не довіряє боївкарям В. Охримовича.

Після ознайомлення із записками від “Шума” і псевдокур’єрів ЗЧ ОУН, В. Охримович запропонував своєму охоронцю “Петру” йти на терени Калуської округи ОУН, тобто до “Шума”, на базі якого перебувають кур’єри ЗЧ ОУН.

“Пилип” висловив жаль, ще не зможе особисто піти на Калущину до “Шума” і особисто зустрітися з людьми, яких він так довго очікував, через раніше заплановані зустрічі на початку жовтня 1952 р. В. Охримович попередив “Петра”, що через нього передасть записку “Шуму” і одразу ж почав її писати.

Спецагенти “Гаврило”, “Гай” і “Данило” вибрали момент, коли “Пилип” відправив свого охоронця “Петра” по воду і таким чином сили зрівнялись. Вони ліквідували “Дем’яна” і його охоронця “Довбуша”. Спецагенти “Михайло” і “Отважний”, які прибігли на допомогу, посприяли в захопленні В. Охримовича живим. “Петру”, який почув постріли, пощастило втекти, але він досить швидко був ліквідований оперативно-чекістською групою, що прочісувала даний терен[50].

[1] Забілий Р. Фрасуляк Степан. Ремесло повстанця /Р. Забілий. – Львів, 2007. – 424 с.

[2] Ільницький В. Володимир Фрайт – провідник Дрогобицького окружного проводу ОУН /В. Ільницький // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. – Острог, 2010. – Вип. 16. – С. 178-187.

[3] Іщук О. Ярослав Богдан – “Всеволод Рамзенко” / О. Іщук, Н. Ніколаєва. Літопис УПА. Серія “Події і люди”. Кн. 14. – Торонто; Львів: Літопис УПА, 2001. – 128 с.

[4] Марчук І. Ліквідація радянськими карально-репресивними органами Карпатського крайового проводу ОУН (1945-1954) / І. Марчук // Український націоналізм: історія та ідеї: наук. зб. Вип. 1. – Дрогобич, 2009. – С. 50-60.

[5] Когут М. Повстанська доля Байрака / М. Когут. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 48 с.; Когут М. Герої не вмирають… Кн. 2. – Калуш, 2002. – 72 с.

[6] Борис М. Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2002. – 700 с.

* У статті збережено географічні назви та адміністративно-територіальний поділ у тому вигляді, яким послуговувались у підпіллі ОУН, зокрема, Станиславівська, а не Станіславська округа ОУН, тощо.

[7] Забілий Р. Фрасуляк Степан. Ремесло повстанця /Р. Забілий. – Львів, 2007. – 424 с.

[8] Ільницький В. Володимир Фрайт – провідник Дрогобицького окружного проводу ОУН /В. Ільницький // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. – Острог, 2010. – Вип. 16. – С. 178-187.

[9] Іщук О. Ярослав Богдан – “Всеволод Рамзенко” / О. Іщук, Н. Ніколаєва. Літопис УПА. Серія “Події і люди”. Кн. 14. – Торонто; Львів: Літопис УПА, 2001. – 128 с.

[10] Марчук І. Ліквідація радянськими карально-репресивними органами Карпатського крайового проводу ОУН (1945-1954) / І. Марчук // Український націоналізм: історія та ідеї: наук. зб. Вип. 1. – Дрогобич, 2009. – С. 50-60.

[11] Когут М. Повстанська доля Байрака / М. Когут. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 48 с.; Когут М. Герої не вмирають… Кн. 2. – Калуш, 2002. – 72 с.

[12] Борис М. Нескорена Долинщина. Літопис визвольних змагань. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2002. – 700 с.

* У статті збережено географічні назви та адміністративно-територіальний поділ у тому вигляді, яким послуговувались у підпіллі ОУН, зокрема, Станиславівська, а не Станіславська округа ОУН, тощо.

[13] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 254-255, 258.

[14] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.84. – Арк. 15.

[15] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 12.

[16] Ільницький В. Дрогобицька округа ОУН: структура і керівний склад (1945-1952 рр.) – Дрогобич, 2009. – С. 25-26.

[17] Архів УСБУ в Івано-Франківській обл. – Ф.4. – Спр. 3375. – Арк. 82-83.

* Сучасна назва селище Рожнятів – районний центр в Івано-Франківській області.

[18] Архів УСБУ в Івано-Франківській області – Ф.4. – Спр. 3308. – Арк. 13.

[19] Звіти підпілля Калуської округи ОУН і її структурних підрозділів // ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 376. – Т.80, Т.81, Т.82; Архів УСБУ в Івано-Франківській обл. – Ф.4. – Спр. 3308. – Арк. 13.

[20] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 13-14.

[21] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 162-163.

[22] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 163;

 ГДА СБУ – Ф.2-Н. – Оп. 110. – Спр. 2. – Т.8. –Арк. 335.

[23] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.84. – Арк. 62-63.

[24] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.84. – Арк. 56-57.

[25] ГДА СБУ – Ф.2. – Спр. 1764. – Арк. 137, 142-143.

[26] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 164-165.

[27] ГДА СБУ – Ф.2. – Спр. 1764. – Арк. 137.

[28] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 335-336.

[29] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 168.

[30] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 165.

[31] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 312.

[32] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 269-299.

[33] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 169.

[34] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 170.

[35] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 430-431.

[36] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 170.

[37] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 169, 432.

[38] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 167-168.

[39] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 170.

[40] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 312-324.

[41] Архів УСБУ в Івано-Франківській області. – Ф. 4 – Спр. 9824. – Т.1. – Арк. 18-19.

[42] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 170.

[43] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 170-171.

[44] Архів УСБУ в Івано-Франківській області. – Ф. 4. – Спр. 9824. – Т.2. – Арк. 379-382.

[45] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 326, 342.

[46] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 174.

[47] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 348-350.

[48] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 172.

[49] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.77. – Арк. 346-347.

[50] ГДА СБУ – Ф.13. – Спр. 372. – Т.56. – Арк. 177-180.

Юрій ЯРИЧ

ДО 120-РІЧЧЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ГОРБОВОГО

Про дитячі роки Володимира Горбового немає даних, відомо, що він народився 30 січня 1899 року в селі Оболоня Долинського повіту [1, C. 6]. Початкову освіту  отримав в народній школі  м. Долина, а середню освіту  він здобував в «Стрийській цісарсько-королівській гімназії». Тут він одержав не тільки хороші знання, але й міцний патріотичний гарт, в цьому сприяли духовна атмосфера в гімназії, а також такі організації, як «Просвіта», «Пласт» і «Січ» [2, C. 125].

Володимир Горбовий здобув середню освіту під час  Першої світової війни. Після закінчення гімназії Володимира призвали до австрійської армії, де закінчив старшинську школу і отримав чин хорунжого (лейтенанта). Воював на італійському фронті у складі 9-го перемишльсько-стрийського стрілецького полку або в 33-му стрілецькому полку[3, C. 7]. Після розвалу імперії Габсбургів на західноукраїнських землях утворилася держава ЗУНР, для захисту державності було утворено Українську Галицьку Армію. Серед багатьох хто вступив до її лав був і Володимир Горбовий. Як вважає дослідник А. Бедрій В. Горбового було зараховано до ІІІ-го Корпусу УГА у званні поручника [4, C. 8]. У бою під Козятином на Вінничині, в серпні 1919 р. отримав важке поранення, втративши одне око [5, C. 8]. В. Горбовий брав участь у поході об’єднаних армій УНР і ЗУНР на Київ у серпні 1919 року. Під час цього походу Володимир познайомився з комбатантом Куреня Січових Стрільців Євгеном Коновальцем. Є. Коновалець справив глибоке враження на юнака. Це знайомство пізніше відіграє важливу роль у житті В. Горбового [6, C. 125].

Перша світова війна, національно-визвольні змагання негативно відбилися на здоров’ї  ще молодого юнака, але вони загартували його дух, розпалили жагу до боротьби за соборну і незалежну Україну. В Долину Володимир повернувся восени 1920 року, у віці 21-го року, тут панували поляки, як і скрізь на західноукраїнських землях. Польська влада взяла курс на побудову монопольської другої Речі Посполитої «од можа до можа» і східні «креси», які були населені українцями, найперші відчули це на собі. Львів став центром руху опору проти завойовників. З колишніх військових старшин УГА у Львові постала підпільна Українська Військова Організація, метою якої була боротьба проти польської окупації. Очолив УВО Є. Коновалець. По містах і містечках краю за прикладом Львова створювалися місцеві осередки УВО. Не залишилася осторонь цього процесу і Долинщина. Горбовий береться за створення організації. 20 грудня 1920 р. відбулися збори  повітової колегії УВО і головою було обрано В. Горбового [7, C. 9]. Влітку 1921 р. до Львова прибув Є. Коновалець, під його головуванням таємно відбулися збори 100 колишніх військовиків, В. Горбовий також брав участь  в цих зборах [8, C. 10].

25 вересня 1921 р. член УВО Степан Федак-Смок вчинив замах у Львові на маршала Й. Пілсудського і воєводу Грабовського. Замах був невдалий, поляки провели масові арешти, вперше заарештований був і В. Горбовий, він провів декілька місяців у львівській в’язниці на Бригідках [9, C.10]. Мережа УВО в Долинському повіті під командою В. Горбового охоплювала в 1922 р. 85 місцевих осередків, інженер Селешко з Долини згадував, що «…в деяких селах кількість зорганізованих людей сягала 20-30 осіб. Місцеві підстаршини вишколювали молодь по лісах. Юнаків учили як обходитися зі зброєю, всюди були зв’язкові, з котрими можна було порозумітися кличками» [10, C. 22]. Долинський осередок УВО отримав завдання створити один військовий курінь і під керівництвом В. Горбового експропіювала гроші у польських підприємств – 4 мільйони у долинській соляній копальні [11, C. 24]. В другій половині 1922 р. В. Горбовий перебирається жити до Львова. Перебуваючи у Львові Володимир став одним із організаторів таємного Українського університету, єдиного вишу з українською мовою навчання в тодішній Польщі. В. Горбовий  був секретарем Крайової студенської ради і відповідав за грошове забезпечення. Для легального заробітку діяв студентський кооператив, який очолював Володимир [12, c. 24].

У 1922 р. Є. Коновалелець призначив В. Горбового на вищий пост в УВО – шефом штабу начальної команди [13, c. 395]. В листопаді 1922 р. УВО організувала бойкот виборів до польського сейму і здійснила вбивство Сидора Твердохліба, за те, що він мав намір брати участь у виборах. Польська поліція встановила, що до цих акцій зокрема був причетний і В. Горбовий і його було ув’язнено вдруге. Володимир потрапив до львівської в’язниці. Кримінальна справа проти В.Горбового була закрита за браком доказів 4 листопада 1924 р., але він вийшов на волю в 1923 р., і рятуючись від чергового арешту таємно перетнув кордон з Чехо-Словаччиною і опинився в Празі. Тут він вступив до університету, де вивчав право і філософію [14, c. 64]. Перебуваючи фактично в політичній еміграції Володимир брав активну участь у закордонній діяльності УВО, зокрема виконував різні доручення Є. Коновальця, який теж опинився за кордоном [15, c. 67]. У ЧСР В. Горбовий вперше одружився з чешкою на ім’я Гелена, у них народився син Роман. Цей шлюб був невдалий, бо Гелена відмовилася покидати Прагу. Тим часом В. Горбовий закінчив університет і отримав ступінь доктора права, в такому статусі повернувся до Долини. На території Долинського повіту Володимир організовував товариства «Сокіл» і «Луг». Щоб тримати їх членів у постійній активності, влаштовував вишколи, злети та інші заходи. На цих заходах В. Горбовий виступав з патріотичними закликами, в яких критикував польську владу. Ці виступи не залишилися не поміченими польською владою, бо в часі відсутності Володимира долинська поліція провела обшук у матері вдома, під час якого було знайдено один екземпляр забороненого журналу «Сурма» та складено акт, котрий передали до суду [16, c. 70]. Польща не взнавала освіту здобуту за кордоном, стажування В. Горбового у львівського адвоката Стефана Шухевича не обіцяла кар’єрного росту. Для того, щоб отримати право займатися адвокатською діяльністю В. Горбовий змушений був складати іспити в університеті у Кракові. У 1930 р. Він нарешті отримав документи, які давали право на адвокатську діяльність, і почав стажуватися у Долині у адвоката Дереша. У 1933 р. закінчив стажування і відкрив у Долині свою українську адвокатську кантору, котру утримував до 1939 р. [17, c. 75]. За весь період своєї адвокатської діяльності В. Горбовий надавав правову допомогу простим людям без будь-якої винагороди, чим заслужив високу шану серед людей. У жовтні 1933 р. поляки втретє заарештували В. Горбового і запроторили його у концентраційний табір в Березі Картузькій. Причиною ув’язнення стала вся антипольська діяльність Володимира Григоровича, крім того польській поліції вдалося встановити приналежність  до ОУН. Цього було достатньо щоб запроторити до концентраційного табору, в якому томилися тільки «політичні» в’язні, які були не згодні з політикою польської влади. У 1935 р. на Варшавському і Львівськрому процесах В. Горбовий захистив С. Бандеру і ін. членів ОУН від вищої міри покарання. Він проявив свій адвокатський талант, перетворив цей процес з кримінального на політичний і привернув увагу світової громадськості до проблеми порушення національних прав українців в Польщі. У вересні 1939 р. після окупації більшовиками Галичини В. Горбовий змушений був разом з сім’єю таємно переїхати в окуповану німцями Польщу  в Краків. Тут він очолив Український комітет допомоги полоненим і біженцям. Під час розколу в ОУН В. Горбовий залишився в групі, яку очолив С. Бандера (ОУН-р). Хоча група, яку очолив А. Мельник намагалася перетягти його на свій бік. Це свідчило про те, що В. Горбовий мав великий вплив і авторитет в організації. Однак Володимир не поділяв поглядів ОУН(М) в боротьбі за Українську державу. У 1941 р. обраний Генеральним суддею ОУН та головою Українського Національного конгресу в Кракові, учасник Другого Великого збору ОУН. Президія УНК створила уряд України, його фактично очолив В. Горбовий. В липні 1941 В. Горбовий арештований нацистами за проголошення Акту відновлення Української держави. Ув’язнений  в тюрмі «Монте Люпіх» в Кракові. В 1942 р. звільнений через поганий стан здоров’я. Виїхав до Праги на лікування. Влаштувався працювати юрисконсультом у Міністерстві земельних справ. В1947 р. отримав тимчасове громадянство Чехословаччини. 1 серпня 1947 р. В. Горбовий був звинувачений у співробітництві з нацистами і заарештований. 7 серпня його було передано польській поліції. Рік допитів і слідства не зміг довести про співпрацю з нацистами і польська сторона В. Горбового як громадянина ЧСР передала радянській стороні. В СРСР В. Горбового без суду і слідства засудили на 25 років позбавлення волі. Вийшов на волю в серпні 1972 р. без поновлення в громадянських правах і під пильним наглядом КДБ. Помер 22 травня 1984 р. в с. Вовчатичі біля Ходорова, похований в м. Долина

Свої коментарі, зауваження та запитання просимо залишати в нашій офіційній спільноті ФБ

Посилання:

https://www.facebook.com/groups/muzey.dolyna/permalink/338944216735633/