Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » “Чорне золото” Долинщини

“Чорне золото” Долинщини

Михайло Борис,
член Національної спілки журналістів України,
лауреат премії ім. Івана Вагилевича

Ще в сиву давнину Долина славилася багатством своїх надр – соляними джерелами і виробництвом високоякісної харчової солі. Власне, завдяки відкриттю цих джерел пастухами князя Андрійовича було й засноване це старовинне місто, якому, як гласить легенда, понад 1000 років.

А ось про ще одне багатство долинської землі – нафту і газ – стало відомо трохи більше, як 100 років тому. Так, перші відомості з геології району знаходимо в праці Є. Дуніковського, яка була надрукована в 1891 році. Ще в ті далекі часи фірма “Карпатія” на околиці Долини в Підлівче вела пошуки нафти, і є відомості, що одна із свердловин була пробурена до глибини 750 метрів і на глибинах 170 і 500 метрів виявлено нафтоносні пласти. Однак налагодити промисловий видобуток нафти “Карпатії” не вдалося через те, що вибухнула Перша світова війна, яка призвела до занепаду нафтовидобутку на Прикарпатті.

Але промисловці не втрачали надії знайти в Долині значні поклади нафти. На Підлівче не раз навідувались підприємці з Борислава і Львова, цікавлячись перспективами нафтовидобутку. Врешті, фірма “Польмін” в 1935 році забурила тут дві свердловини. В одній із них на глибині 471-472 метри було відкрито шар насичених нафтою пісковиків. Однак продуктивність їх була незначною, і свердловину поглиблювали дальше. Цікаво також і те, що, починаючи з глибини 250 і до 350 метрів, буровики натрапили на поклади кристалічної солі.

Видобуток нафти з пробурених свердловин (переважно в межах 150-500 метрів) був невисокий. Збереглися відомості про те, що в 1935 році в Долині видобуто 6,5 тонни нафти. І все ж за рахунок буріння нових свердловин видобуток нафти збільшувався і в 1938 році становив 415 тонн.

З приходом перших совітів, у 1940 році, тут створено дільницю з видобування нафти, яка увійшла до складу Ріпнянського нафтопромислу № 6. Очолював дільницю П. М. Кульчицький. З часом свердловини виснажувались, і в 1949 році із 20-и свердловин видобувалась лише одна тонна нафти за добу. Тому дільницю було ліквідовано, а родовище передано Підляській дільниці того ж Ріпнянського нафтопромислу.

Збереглося інтерв’ю з майстром цієї дільниці Л. Г. Шереметою, який засвідчив, що при видобуванні нафти в Долині не було ніякої механізації, переважала ручна виснажлива праця. Глибинні помпи за допомогою спеціального коромисла приводились в дію зусиллями трьох-чотирьох робітників. Нафту зливали в дерев’яні бочки і возами доставляли в с. Креховичі, де її наливали в залізничні цистерни і відправляли на нафтопереробний завод.

До речі, історія нафтовидобутку в Долині тісно пов’язана з історією видобутку нафти на Прикарпатті і, зокрема, в районі села Ріпне, де було відкрито перші на терені нафтові родовища, набувався досвід будівництва і експлуатації свердловин, зростали фахівці нафтової справи. Згодом нафтовики Ріпного освоювали свердловини на Долинському родовищі, збудували перші промислові об’єкти для видобування і реалізації нафти. Тому справедливо Ріпне називають колискою нафтової Долини

Після закінчення Другої світової війни геолого-розвідувальні роботи у Долинському нафтопромисловому районі значно зросли. Вивченням геологічної будови регіону займались відомі геологи В.В.Глушко, Г.Н.Доленко, О.С.В’ялов, Р.М.Ладиженський, В.Б.Порфир’єв та багато інших. Ними були видані теоретичні обгрунтування і з достатньою точністю практичні рекомендації щодо закладання перших пошукових свердловин у межах Долинського району.

У вересні 1949 року в Долині розпочато буріння глибокої розвідувальної свердловини № 1. Очолював бригаду майстер В.Т.Трапінзон. Робітничий колектив складався в основному з молодих випускників Бориславського ремісничого училища. Буріння свердловини проходило із значними ускладненнями, які обумовлені недосконалою технікою, відсутністю необхідних хімічних реагентів та практичного досвіду в бригади. В таких умовах все-таки свердловина була пробурена до глибини 1818 метрів і відкрила верхні продуктивні складки менілітового покладу Долинського родовища. Однак надалі на глибині 1800 метрів породою прихопило бурильний інструмент. Кількаразові спроби його звільнити закінчилися нафтогазовим проявленням, яке перейшло у фонтан.

Відомо, що відкритий нафтовий фонтан у бурінні важається надзвичайною подією, а для довкілля – небезпечною екологічною катастрофою. Але в цьому випадку – це була величезна радість для нафтовиків Долини. Адже було відкрито нове потужне нафтове родовище.

Ліквідація фонтану проходила в надзвичайно складних умовах, бо для цього не було ні спеціалістів, ні відповідних пристосувань. “Коли я довідався про відкритий фонтан, – згадує майстер Л. Г. Шеремета, – негайно приїхав з Ріпного в Долину. Побачив страшну картину: повітря навкруги було сильно загазоване, свердловина викидувала майже 100 тонн нафти за добу – стільки, скільки видобував весь Ріпнянський нафтопромисел. Територія навколо свердловини була залита нафтою”.

На усунення аварії було залучено робітників з усіх дільниць нафтопромислу № 6, наявну техніку. Одні копали амбари, інші згрібали розлиту нафту. Оперативно вирішувалось питання її транспортування, для чого на автомобілях встановлювалися ємкості тощо. Майже два тижні йшла підготовка до глушіння фонтану. Спочатку робітники демонтували бурове обладнання, а потік нафти спрямували в земляні амбари. Вивчивши поведінку свердловини, у перерві між викидами встановили трубну головку і гирлову арматуру. Під фонтаном і з великим ризиком у свердловину були спущені насосно-компресорні труби. Таким чином, дякуючи самовідданій праці нафтовиків, фонтан у стислі строки був приборканий.

Отже, велика долинська нафта була знайдена. Виникла проблема, як її взяти. Адже треба було все починати з нуля. В першу чергу необхідно було побудувати нафтозбірники, нафтопроводи, насосну станцію, наливну естакаду, котельню, об’єкти електро- і водопостачання, під’їзні дороги. Перші роботи з облаштування свердловини здійснювались силами Ріпнянського нафтопромислу.

* * *

Враховуючи перспективи розвитку нафтогазовидобутку в районі, у серпні 1952 року був створений укрупнений Долинський нафтопромисел № 1 тресту “Бориславнафта”. Начальником і головним інженером були призначені досвідчені бориславські спеціалісти Л.М.Перебаєв і О.І.Гайворонський, а головним геологом – випускник Львіської політехніки М.І.Шубін.

З часу заснування нафтопромислу всі роботи по створенню виробничої і соціальної інфраструктури перейшли у його ведення. Велику допомогу в облаштуванні родовища продовжували надавати нафтовики Ріпного і Борислава. Звідси в Долину завозилось демонтоване на їхніх дільницях, хоч і застаріле (австрійського і польського виробництва), обладнання, а саме: насоси, котли, парові машини, токарні верстати, ємкості та інше. В цьому ж 1952 році при промислі були створені механічна майстерня, дільниця перекачування нафти, автогараж, паросилова дільниця і будівельний цех. Одночасно йшло комплектування промислу інженерно-технічними і робітничими кадрами. З Ріпного на інженерно-технічні посади в Долину були переведені П.І.Перхун, Л.Г.Шеремета, М.М.Табачинський, М.С.Онопрієнко, Р.В.Ридош, В.М.Ковалевич, М.Я.Сердюк, Р.М.Діденко, Я.Й.Покоцький, а також досвідчені висококваліфіковані робітники В.М.Кучер, В.І.Кучер, О.І.Чопей, В.І.Библів, І.С.Пасічник та інші. Поповнили колектив нафтовидобувників і буровиків переселенці з нафтопромислів Нижніх Устрік і Чорної, переданих у повоєнний час сталінським режимом Польщі, а також робітники з Долини і навколишніх сіл, випускники ремісничих училищ. Згодом на промисел прийшли випускники Львівського політехнічного інституту і Дрогобицького нафтового технікуму Л.Я.Скіра, Я.І.Сосніцький, Д.М.Мельник, С.С.Шнерх, О.О.Батюк, В.Й.Андрусечко, Й.М.Костур, В.Я.Бабченко, Л.Т.Томашек, М.Т.Галась, Є.П.Паршев, Я.Х.Коршун, І.М.Петраш та багато інших. Це фахівці, які перенесли основний тягар з організації нафтогазовидобування в перші роки становлення Долинського нафтопромислу.

У стислі строки було побудовано тимчасові дерев’яні приміщення, гуртожиток, у житловому будинку на Брочкові відкрито їдальню, а недіючу німецьку церкву переобладнано під клуб. Почали зводити одноквартирні, так звані фінські, будинки. Одночасно проводилось облаштування перших свердловин, будівництво групового нафтозбору та інших промислових об’єктів. Все це виконувалось переважно за рахунок важкої ручної праці, бо техніки було обмаль, при цьому робітники отримували мізерну заробітну плату, яка у підсобного робітника не перевищувала 30 карбованців на місяць. У колективі панувала сувора дисципліна. Все, що відбувалося на промислі, було під пильним наглядом служби безпеки та інших правоохоронних органів.

Відкриття Долинського нафтового родовища сприяло дальшому нарощуванню геолого-пошукових і бурових робіт. Їх виконували Долинська контора буріння і Болехівська нафторозвідка, в складі яких було 12 бурових бригад. Вже у 1955 р. менілітовий поклад Долинського родовища експлуатувався 18-ма фонтанними свердловинами, річний видобуток нафти досяг 145 тис. тонн.

А попереду були нові відкриття. В 1956 р. виявлено потужний вигодський, а в 1958 р. манявський поклади Долинського родовища. В період з 1959 по 1963 рр. відкриті і введені в експлуатацію Спаське, Північно-Долинське і Струтинське родовища. Перша свердловина на Північно-Долинському родовищі пробурена бригадою бурового майстра М.А.Крицуна, а на Спаському родовищі свердловину № 1 пробурила бригада майстра А.Ф.Косіва. Відкриття Струтинського родовища пов’язане з іменами геологів Калуської нафторозвідки П.В.Анцупова і Й.Й.Курільця.

З відкриттям Долинського та інших родовищ і введенням в експлуатацію нових свердловин починається стрімке нарощування видобутку нафти і попутного газу. У 1963 р. досягнуто максимального видобутку газу – 1,2 млрд. кубометрів, а в 1966 р. – максимального видобутку нафти – 2 млн. тонн. А всього з 1950 по 2008 роки видобуто понад 52 млн. тонн нафти і 19,5 млрд. кубометрів газу. Зростаючі обсяги виробництва вимагали удосконалення управління. Варто зауважити, що за радянських

часів різні реорганізації були у великій моді. Над проблемами удосконалення виробництва і структури управління при Міністерстві нафтової промисловості працював спеціальний науково-дослідний інститут, який розробляв генеральні схеми управління нафтовою промисловістю, заходи з удосконалення оплати праці і нормативів чисельності працівників, планування виробництва, технічного нормування, організації соціалістичного змагання тощо. Безпосередньо цими питаннями в об’єднанні і на підприємствах займались нормативно-дослідна станція і відділи (лабораторії) з наукової організації праці.

Не обминули ці перетворення і Долинський нафтопромисел. У 1954 році ліквідовано трест “Бориславнафта” і створено нафтопромислове управління (НПУ) “Бориславнафта”, до складу якого на правах цехів увійшли Бориславський, Долинський, Ріпнянський і Битківський промисли. У їх функції входили суто виробничі питання, всі інші – реалізація продукції, фінанси, кадри, оплата праці, матеріально-технічне постачання, капітальне будівництво – знаходились у віданні нафтопромислового управління. Однак, час показав, що управляти такою кількістю промислів, розташованих на відстані понад 200 км, не можливо. Тому в квітні 1955 року в м. Станіславі було організоване НПУ “Станіславнафта” з підпорядкуванням йому Долинського, Ріпнянського і Битківського промислів. У липні 1957 року, з метою наближення керівництва безпосередньо до виробництва, наказом по управлінню нафтової, газової і хімічної промисловості Станіславського раднаргоспу реорганізовано НПУ “Станіславнафта” і створено НПУ “Долинанафта” (начальник Г.О.Мухін, головний інженер П.І.Мордач, головний геолог О.В.Бобошко). До складу управління увійшли Долинський нафтопромисел № 1 (завідуючий Л.М.Перебаєв), Ріпнянський нафтопромисел № 6 (завідуючий О.П.Козлов), Долинська контора буріння (директор М.Є.Константінов), Долинський будівельно-монтажний цех (нач. Ф.І.Федоровський), Ріпнянський газоліновий завод (нач. Є.К.Шеманська), Стрийський ремонтно-механічний цех (нач. О.К.Бандурченко), Долинська житлово-комунальна контора (нач. О.В.Заяць), Долинська автотранспортна контора (нач. О.М.Хохлов), контора матеріально-технічного постачання (нач. П.І.Фалалєєв). На посади головних спеціалістів і начальників відділів НПУ були призначені Я.Й.Покоцький – головний енергетик, Д.М.Мельник – головний механік, В.І.Стефківський – головний бухгалтер, М.І.Турко – начальник планово-економічного відділу, Р.М.Діденко – начальник відділу праці і заробітної плати, П.Д.Сидор – начальник виробничо-технічного відділу.

У березні 1959 року НПУ “Долинанафта”, Ріпнянський і Долинський нафтопромисли було ліквідовано і на їх базі було створено Долинський укрупнений нафтопромисел, який у травні 1959 року перетворено в НПУ “Долинанафта”. З 1964 по 1969 р.р. управління підпорядковувалось об’єднанню “Укрзахіднафтогаз” (начальник П.С.Тюпін, головний інженер І.М.Петраш, головний геолог В.П.Каменський), яке знаходилося в м. Івано-Франківську.

У 1970 році Міністерство нафтової промисловості здійснює чергову реорганізацію. Ліквідовується об’єднання “Укрзахіднафтогаз”, а НПУ “Долинанафта” перейменовується на нафтогазовидобувне управління (НГВУ) “Долинанафтогаз” із статусом промислового підприємства і підпорядковується Державному об’єднанню “Укрнафта” у м. Києві. Ліквідовано контору капітального ремонту свердловин і створено цех підземного і капітального ремонту свердловин (ЦП і КРС). На базі автотракторного цеху було організовано спеціалізовану автотракторну контору (САТК). Проведено укрупнення і створення нових підрозділів, дещо змінено їхні функціональні обов’язки. Більшість цехів отримує незвичні назви. Так, нафтопромисли перетворені у районні інженерно-диспетчерські служби (згодом районні інженерно-технологічні служби РІТС), ремонтно-механічний цех і електроцех перейменовано відповідно у прокатно-ремонтний цех експлуатаційного устаткування (ПРЦЕУ) і прокатно-ремонтний цех електроустаткування і електропостачання (ПРЦЕУ і ЕП). Створено два нові підрозділи – базу виробничого обслуговування (БВО) і центральну інженерно-технологічну службу (ЦІТС). У підпорякуванні БВО увійшли ЦП і КРС, ПРЦЕУ, ПРЦЕУ і ЕП, тобто цехи, зайняті ремонтом свердловин, надземного обладнання і комунікацій. Основна мета цієї реорганізації – зосередити роботу технологічних служб на удосконаленні розробки родовищ, раціональному використанні фонду свердловин, впровадженні заходів з інтенсифікації, підвищенні якості робіт і на основі цього домогтися зростання ефективності виробництва.

На баланс цехів БВО із РІТС було передано все (окрім свердловин) нафтопромислове і енергетичне обладнання, а також ремонтний персонал. Ремонт і профілактичне обслуговування обладнання покладено на цехи БВО. Координацію взаємозв’язків між цехами БВО і РІТС здійснює центральна інженерно-технологічна служба. У даній структурній перебудові було багато позитивного, однак з часом виявилось і ряд суттєвих недоліків, які усувалися в процесі подальшого організаційного удосконалення.

У 1976 році проведена велика і остання за радянських часів структурна реорганізація. На базі державного об’єднання “Укрнафта” створено виробниче об’єднання “Укрнафта” на повному господарському розрахунку – в якості основної первинної ланки нафтової промисловості України. НГВУ “Долинанафтогаз” із самостійного підприємства перетворено на виробничу одиницю у складі виробничого об’єднання “Укрнафта”. Ліквідовано спеціалізовану автотракторну контору. На її базі організовано Долинське управління технологічного транспорту з підпорядкуванням об’єднанню “Укрнафта”. В НГВУ скасовано відділ постачання, а всі складські приміщення передано новоствореній Бориславській базі виробничо-технічного обслуговування і комплектації обладнання з філією у Долині.

Не дивлячись на ряд недоліків, особливо у фінансуванні та забезпеченні технологічним транспортом і матеріально-технічному постачанні, ця структура існувала до 1994 року.

Із здобуттям незалежності України уряд приймає ряд організаційних заходів. Для керівництва нафтогазовим комплексом було створено Державний комітет “Нафтогазпром”. У 1992 році розроблено національну програму розвитку галузі “Нафта і газ України до 2010 року”.

У 1994 році, згідно з Державною програмою приватизації, виробниче об’єднання перетворено у відкрите акціонерне товариство “Укрнафта”. Розпочато приватизацію ВАТ “Укрнафта” як єдиного майнового комплексу. НГВУ “Долинанафтогаз” з виробничої одиниці перетворено у дочірне підприємство зі статусом юридичної особи. У жовтні 1997 року рішенням загальних зборів акціонерів підприємство “Долинанафтогаз” переведено у структурну одиницю ВАТ “Укрнафта”. Ця структура діє і в даний час. Однак ці переміни проходили повільно, що не вберегло галузь від економічної кризи, яка охопила Україну. Важкий період довелося подолати й колективу НГВУ “Долинанафтогаз”. Неплатежі за реалізовані нафту й газ, великі податки, рентна плата, фіксовані ціни на нафту, що були значно нижчі від світових, бартерні розрахунки – все це призвело у 1997-1999 роках до різкого зменшення прибутків, зростання заборгованості із заробітної плати, платежів до бюджету, скорочення обсягів експлуатаційного буріння. Через відсутність бюджетного фінансування в районі повністю було припинено геолого-розвідувальне буріння, а, отже, і приріст запасів нафти і газу. Тільки в 2000 році завдяки втручанню Уряду становище дещо поліпшилося. Було заборонено бартерні розрахунки, запроваджено продаж нафти і газу та продукції газопереробки за цінами, наближеними до світових, як правило, за попередню оплату і тільки грошовими коштами, знижено рентну плату, вжито ряд інших заходів. Все це покращило економічну ситуацію, зросли прибутки. Появилась можливість значні кошти направити на розвиток виробництва, буріння нових свердловин, у соціальну сферу, підняти заробітну плату працівників та за останні роки стабілізувати видобуток нафти і газу.

Слід відзначити, що впродовж усього складного часу свого становлення і розвитку колектив нафтогазовидобувного управління завжди відзначався високим рівнем організації праці. Тут постійно впроваджуються у виробництво новітні досягнення науково-технічного прогресу, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду. За успіхи у праці управління неодноразово виборювало призові місця в трудовому суперництві серед споріднених підприємств колишнього Міністерства нафтової промисловості СРСР та об’єднання “Укрнафта”. Понад 100 працівників нагороджено орденами і медалями. Першими орденоносцями незалежної України стали оператори Я.С.Патлавський і І.В.Мальон, бурильник Й.М.Витвицький, які нагороджені орденом “За заслуги ІІІ ступеня”. Присвоєно почесне звання “Заслужений працівник промисловості України” колишньому начальнику НГВУ М.П.Гнипу, майстру І.Д.Войтовичу, начальнику цеху В.С.Гелину.

У становленні Долинського нафтопромислового району велика заслуга керівників і спеціалістів, передових робітників, котрі віддали багато сил, знань, організаторських здібностей для створення матеріально-технічної бази і соціальної інфраструктури.

У різний час колектив нафтовидобувного управління очолювали Л.М.Перебаєв (1952-1962 р.р.), Г.О.Мухін (1957-1959 р.р.), М.К.Воронецький (1962-1975 р.р.), В.А.Гринь (1975-1983 р.р.), Й.М.Костур (1983-1998 р.р.), М.П.Гнип (1998-2002 р.р.), з 2002року управлінням керує М.Д.Гой.

Головними інженерами працювали О.І.Гайворонський (1952-1957 р.р.), П.І.Мордач (1957-1960 р.р.), М.К.Воронецький (1960-1962 р.р.), І.М.Петраш (1962-1965 р.р.), А.М.Гнатюк (1965-1972 р.р.), Й.М.Костур (1972-1983 р.р.), з 1983 року інженерний корпус веде В.А.Петриняк.

Головними геологами були М.І.Шубін (1952-1957 р.р.), О.В.Бобошко (1957-1959 р.р.), П.Ф.Шпак (1959-1960 р.р.), В.Й.Андрусечко (1960-1965 р.р.), М.М.Мацько (1965-1971 р.р.), Р.Д.Мурзін (1971-1987 р.р.), Т.І.Шумило (1987-1999 р.р.), з 1999 року геологією відає О.В.Босяк.

Відповідальні ділянки виробництва очолювали ( окремі працюють й понині ) знані фахівці Є.П.Паршев, В.П.Кіцун, Н.Н.Гунька, С.Г.Маряк, М.І.Гомівка, Д.І.Юрчишин, Л.С.Мончак, Ю.Д.Качмар, В.С.Сухан, В.Ф.Дирів, І.І.Сорока, Б.М.Соломчак, Я.М.Самілів, Л.І.Дрейович, Я.І.Петушинський, М.Й.Жмуркевич, І.А.Пилипець, В.Т.Сковронський, Р.В.Мисьович, Я.М.Василишин, Б.М.Костур, В.П.Василечко, М.В.Марущак, Б.В.Михайлишин, А.С.Завадський та інші. Чимало їх, пройшовши трудовий гарт в Долині, стали відомими ученими, очолили великі підприємства. Так, П.Ф.Шпак – член-кореспондент НАН України, очолював Міністерство геології України, І.М.Петраш – кандидат технічних наук, довгий час очолював об’єднання “Прикарпаттрансгаз”, Є.П.Паршев – головний референт Кабінету Міністрів України, Н.Н.Гунька – доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Кадидатами наук в управлінні стали М.К.Воронецький, В.А.Гринь, Р.В.Мисьович, І.А.Пилипець, М.І.Турко, В.С.Лесюк.

***

Сьогодні нафтогазовидобувне управління “Долинанафтогаз” розробляє десять нафтових родовищ, розташованих в межах Долинського і Рожнятівського районів Івано-Франківської області. За обсягом видобутку нафти і газу НГВУ посідає четверте місце серед шести споріднених підприємств ВАТ “Укрнафта”. У 2008 році видобуто 311 тис. тонн нафти і 87 млн. кубометрів газу, реалізовано продукції, робіт і послуг на 211 млн.грн., отримано прибутку 44,4 млн.грн. Балансова вартість основних фондів становила 678,5 млн.гривень.

Основний обсяг видобутку нафти і газу припадає на Долинське, Північно-Долинське, Струтиньське і Спаське родовища. В експлуатації знаходиться 400 добувних і 132 нагнітальні свердловини. Всі основні родовища розробляються з підтриманням пластового тиску і знаходяться на пізній стадії експлуатації, для якої характерні високий рівень обводнення продукції (86 %) та поступове зниження видобутку нафти і газу. В цих умовах технічна і організаційна політика управління спрямована на впровадження заходів, які б дозволили стабілізувати нафтовидобуток. Для цього у тісній співдружності з науковими організаціями широко застосовуються новітні ефективні технології з інтенсифікації і особливо штучні методи впливу на привибійні зони, буріння нових свердловин на невироблених ділянках родовищ тощо. Всі ці заходи дозволили за останні роки призупинити падіння видобутку сировини, забезпечити успішну роботу управління в нових ринкових умовах господарювання.