Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Добровільне пожежне товариство

Добровільне пожежне товариство

Тетяна Сенів,
директор Долинського
краєзнавчого музею «Бойківщина»|
Тетяни і Омеляна Антоновичів


Створення добровільного пожежного товариства у Долині започатковано у липні 1874 р., коли члени ініціативної групи направили до намісництва у Львові підписані ними статути і клопотання дати дозвіл на початок діяльності добровільних пожежників. Як вказував дописувач, «завдячувати появі товариства слід гмінній раді, яка на пропозицію її члена Адама Кришталовича і при підтримці бурмістра Юзефа Красовського, прийняла ухвалу про створення команди пожежної охорони. їй були передані знаряддя, що належали гміні. Водночас рада гміни обрала комітет, який повинен дбати про набуття потрібних коштів. З цією метою у місті почалися організовуватися різні забави, прибуток від яких передалися на потреби команди».[Gazetta Lwowska – 1874. – Nr.. 165].

У серпні відбулися установчі збори членів майбутнього товариства, на яких був обраний склад його керівної ради, начальник команди і сержанти (начальники відділів). Начальником команди одноголосно був обраний Рудольф Стецький – секретар магістрату, його заступником став місцевий вчитель Антон Ярмулович. Сержантами відділів стали: інспектор поліції Францішек Янак, вчитель Теодор Білецький, службовець староства Астольф Графчинський і вчитель Андрій Мушка. «Так наша пожежна сторожа ввійшла в життя і, дай Боже, їй як слід розвиватися» Gazettа Lwowska. – 1874. – №. 182].

На початку чисельність товариства становила кількох десятків дійсних членів, така ж кількість була бажаючих стати його почесними членами.

Громада міста на перших порах приділяла належну турботу про своїх рятувальників від пожеж. Так, 17 серпня 1874 р. на користь команди була підготовлена вистава. Набуті кошти були використані на проведення урочистості посвяти хоругви товариства.

В кінці грудня 1886 р. вночі, за чверть на другу годину, внаслідок необережності людей, які ночували у стайні, спалахнув вогонь у стайні.

Як констатувала газетна публікація, у місті в той час не було пожежної охорони. «Є, правда дві помпи та кілька бочковозів. Однак немає людей для їх обслуговування. Тож не було ніякого рятунку, бо помпа зіпсувалася, а коновок і гаків не можна було відшукати».

Розгулявся великий вітер з південно-західного боку і розшаліле полум’я з надзвичайною швидкістю перекидалося з одного будинку інший. До того ж у всіх будівлях на горищах люди зберігали сіно і солому. І далі читаємо: «Байдужість людей переходить всякі межі. Недарма жандарми багнетами наганяли їх до гасіння вогню. Найбільшу апатію проявляли німецькі колоністи»

Дивувало те, що суспільні гміни поспішали допомагати, хоча про пожежу були сповіщені. Правда, з Болехова прибула сторожа з помпою, однак запізно.

На щастя, було завчасно випущено арештантів. А суд з усіма актами згорів дощенту, вдалося врятувати лише земельні книги. З будинку повітової ради врятовано акти і гроші.

Із знищених будинків врятовано небагато майна. В тому, що були врятовані солеварні, завдячували лише надзвичайно енергійному рятунку, що вівся під керівництвом старшого управляючого солеварень Маховича. Якби не він, то й решта міста пішло би з димом.

Рятунок солеварень був вкрай важким, бо вогонь загрожував їм з обох сторін – зі сходу та півночі. З людей, на щастя, ніхто не загинув. Всього згоріло більше 300 будівель. Тим самим погорільці залишилися без даху над головою та нажитого майна.[Kurjer Stanislawjwski.- 1886. Nr.39) .

Видатки на пожежну охорону Долини у 1896 р. становили лише 500 зл. р., що було вкрай мізерно. Бо, наприклад, гміна Станіслава у тому ж році виділила 1 183 зл. р., Калуша – 1110, Рогатина – 1 044 зл. р. [Roczni Statystyki Galicyi R.V – 1894 -1897. – Lwow. – 1898. – S.344-345].

Під час пожеж іноді доходило до курйозів. Так, місцеві пожежники через нестачу води локалізували вогонь доволі оригінальним засобом: щоби не допустити поширення вогню, вони покрили дах сусіднього будинку… квашеною капустою [Рrzewobnik Rozarniczy. – 1899. – Nr.3. – S.36].

Такому випадкові можна було би не повірити. Але цьому дає підстави повірити регулярне волання преси до гмінних властей не наражати людей на пожежну небезпеку. Кожен випадок вогненної стихії спонукав пресу ставити питання: «Чи є в Долині пожежна сторожа?». Так, під час пожежі 7 листопада 1899 р., що виникла о 9-й вечора і цілком знищила будинок Івана Кардана, «не було пожежної сторожі, ні добровільної, ні міської». Аналогічна ситуація повторилася і 22 листопада. Вогонь знищив дах будинку Антона Кіндзерського через те, що «не прибула жодна пожежна сторожа».

«А згідно звіту, – відзначає з цього приводу часопис, – надісланого долинським повітовим виділом Крайовій Спілці пожежників, в Долині повинна існувати добровільна пожежна команда, яка взяла на себе обов’язки гмінної пожежної служби і повинна нараховувати 24 дійсних членів. Де вони?» [Рrzewobnik Rozarnicze – 1900. -№.1-8. S-6].

І справді, у 1896 р. добровільна пожежна охорона на загальних зборах її членів взяла на себе обов’язки гмінної пожежної охорони. Але із засторогою, що гміна сплачуватиме у фонд товариства щорічно по 300 зл. р. як субсидію. Цього врешті передбачав і Закон про пожежну поліцію від 10 лютого 1891 р. Відповідно начальник команди, вже як гмінний функціонер, склав службову присягу. [Рrzewobnik Rozarnicze. – 1900. – №12. – S.127].

Здавалося, що для пожежників Долини, як і для населення міста та повіту, настануть кращі часи. Але гміна не виконувала свої обов’язки. Відповідно, й ставлення пожежників до своїх обов’язків було нікудишнім.

Добровільна пожежна охорона Долини ввійшла до складу окружної Спілки XVI КСДП. До неї також входили повіти: Бучач, Галич, Калуш, Мар’ямпіль, Монастириськ, Нижнів, Фотинія, Золотий Потік, Станіслав, Тарновиця Польна, Тисмениця, Устя Зелене, Войнилів (Krajowy Zwaze, S. 143)

До складу правління товариства входили: голова – Михайло Місєвич, начальник команди – Юзеф Крумбольз, заступник – Юзеф Тирка. [Там само. S.147].

Кількість членів: 20 дійсних, підтримуючих і почесних не було.[Там само. S.160]. На 1900 р. у повіті було: одна добровільна команда, котра взяла на себе такі обов’язки, нараховувалося лише 20 дійсних членів. А яка не взяла на себе обов’язки гмінної пожежної команди, налічувала 20 дійсних членів і 14 підтримуючих. Була також платна (міська) команда, в якій було 11 функціонерів.

У сільській місцевості у 10 гмінах існували добровільні обов’язкові пожежні формування, в яких нараховувалося 1 043 дійсних члени; 14 пожежних поготівель у складі 414 дійсних членів; три команди поміщицькі, залізнична, фабрична, де було 46 дійсних членів.

Всього у повіті нараховувалося 30 пожежних формувань, загальна чисельність членів яких становила 1554 дійсних і 14 підтримуючих членів.[Там само. S.174.]

У наявних командах на озброєнні було: 1 пожежна вартівня, 1 склад для зберігання приладів, помп – 8 чотириколісних і 13 двоколісних із всмоктувально-нагнітальними рукавами, 3 чотириколісних і 3 двоколісні без всмоктувально-нагнітальних рукавів, і 985 малих ручних помп. Також було 420 м рукавів, 2 чотириколісних бочковози, 12 двоколісних бочковози, 293 відер для води; 7 складних і 1 399 звичайних, 7 гакових до вікон і 4 дахових (гончаки) драбин; 2013 багрів, 10 пожежних баб (для гасіння іскор), 122 ліхтарі для освітлення згарищ, 10 рятувальних шнурів, 4 ноші для травмованих.[Там само. S.180].

На загальних зборах добровільного пожежного товариства, що проходили 24 червня 1900 р., головою був обраний Михайло Місєвич. начальником команди – Юзеф Крумгольз, заступником начальника – Юзеф Тирка.[Przewobnik Rozarnicze.-1900.-№.7.-S.83].

В ніч з 21 на 22 лютого 1903 р. у місті спалахнула пожежа. Вогонь з’явився у помешканні якогось Ротхбаума і підхоплений сильним вітром швидко охопив забудову вулиці. Набравши значних розмірів, вогонь завдав жителям значних збитків. Всього згоріло 160 будинків, серед них казарма жандармерії. 500 сімей. 1500 осіб залишилися без засобів для прожиття. Збитки сягали 400 000 корон, з яких лише незначна частина була застрахована.

Як вказував пожежний часопис, під час пожежі «рятунку практично не було. Тому довелося викликати допомогу зі Стрия (звідти прибуло 4 пожежники і 2 добровольці з начальником Добжанським), а також із Станіслава й Калуша.

Добровільна пожежна сторожа в Долині не існує: команда розпущена через відсутність з боку управи гміни матеріальної та моральної підтримки. Гмінна пожежна команда нараховує лише 4 пожежників. Чи не є іронією, зневагою громадською безпекою, що так довго в Долині безкарно панує?» – ставить риторичне запитання фаховий часопис. (Przewobnik Rozarnicze.-1903.-Nг.З.-S. 26].

Аналогічне горе спіткало в тому році і ряд інших міст та містечок. Пожежі завдали значні збитки жителям Кут, Ланчина. Микулинців, Угніва та ряду інших. А про нещастя в селах і годі було говорити. Коментуючи таку звичну картину в галицькому краю, часопис вказував (подається сучасною орфографією): «Ті пожежі закінчувалися майже цілковитим спаленям охоплених вогнем осель. Це свідчить, що у нас ніхто не захищається від вогню, ніхто не виконує приписи пожежної поліції, влада не завдає собі клопоту, щоби населення прилучати до цієї справи. У нас, коли орган влади пройде селом щоби виявити, чи всюди є бочки з водою чи гак, то робиться це хіба що для того, аби покарати когось «нелояльного» до влади жителя.

Виявляється також і те, що будівлі помешкань є хибними. Забудови нераз ставляться так, що сикавка немає до них доступу, а що ще гірше, хати ставляться стріха в стріху. Тому вогонь дуже легко перекидається з одного солом’яного пошиття або побитої гонтою стріхи на другу. То й не дивно, що такої пожежі не вдається швидко погасити навіть добрій пожежній сторожі».

І далі часопис запитує: «Де ж є у нас ті добрі та вправні сторожі пожарні? По селах немає пожарних сторожий ніяких. Гашенє відбуває ся там в той спосіб, що люди нароблять великого крику і плачу, від часу до часу виллють якусь коновку води на вогонь, а впрочім по обступають хату і дивляться, чи добре горить… Пожарні сторожі по містечках є, але їхні сикавки не держані в ладі, самі пожарники не вправляють ся й існують хіба нате, аби при ріжних «народових парадах» повнити чинності, які в круг ділася пожарника хіба вже зовсім не входять» (Поступ. – 1904. – 421).

Не тільки характер і матеріал забудов, особливо у сільській місцевості спричиняли до частих пожеж та їх швидкого поширення. До цього призводила необережність з вогнем, особливо дітьми, а також, як вказував часопис «Руслан», це ставало наслідком «сильно розвиваючих ся чарів». Наводилися кілька з них, що були притаманні в галицьких селах: «І.Підкуруванє коров або взагалі домашньої худоби. 2. Ходжень довкола загороди з свяченим зілєм на жаріючім вуглю. 3. Пересиплюванє улиці жаром з свяченого зілля, тоді коли остання фіра збіжа в’їде до стодоли. 4. Викуруванє горшків, де кисне молоко, ріжною хоптою (травою – С.П.) перед великими святами. 5. Викуруванє діжки. Ті і багато інших почасти або зовсім неоправданих забобон є причиною великих нещасть в селі Про сі забобони не знають не раз і парохи, бо баби не признають ся до них навіть при сповіді. Нехай найде ся статистик, котрий би докладно списував причини огню, то майже кожна ніби не висліджена причина – як то звуть люди «допуск Божий», пояснить ся з тих власних забобонів. Крайна пора взятись нашій сільській інтелігенції до викорінення тих чарів з між народу», – таким закликом завершувалася ця кореспонденція [Руслан. – 1907. – S.187].

Та пройшло ще доволі часу, поки почалися вживатися заходи поправити ситуацію. 25 вересня 1904 р. при активній підтримці інтелігенції та міщанства відбулися загальні збори товариства. Головою був обраний Юзеф Петз, начальником команди – Михайло Врона, його заступником – Юзеф Рихліцький. «В такий спосіб було зрушена справа пожежної охорони. Товариство з новими силами і запалом до праці стає в ряд інших таких товариств і маємо надію, що воно буде довгі роки гідним свого обов’язку на користь ґміни і краю» [Там само. 1904.-№.11.-S.125].

Засновники «Товариства огневої сторожі і гімнастичного «Січ» у Долині подали до намісництва клопотання про його реєстрацію і 5 примірників статутів, які підписали: кошовий Іван Грабовенський, писар Михайло Шпень, Йосиф Майорович. Василь Штень, Микола Філіпчак, всього 9 осіб. Крім того, долучалися заява Товариства «Народна Спілка» в Коломиї, як поручителя такого змісту: «Центральний виділ товариства «Народних Спілок» у Коломиї заявляє отсим, що прийме маєток товариства «Січ» в Долині, коли би воно розв’язало ся», з проханням дозволити «статути сего товариства і його заснування прийняти до урядової Відомості».

Такий дозвіл намісництво дало 4 вересня 1903 р. Значно пізніше – у серпні 1907 р., такий дозвіл був наданий гнізду «Січ» у Лолин ЦДІАУЛ. – Ф.146. -Оп.70. -Спр.1148. – Арк. 1,5-9.]

Однак, на місцевому рівні члени обох товариств налагоджували співпрацю, допомагали один одному у створенні в сільських місцевостях рятувальних формацій, ділилися досвідом і знаннями у справі, яку бралися виконувати. Ось один із таких прикладів, наведений часописом «Руслан». У с. Верхній Струтин відбулися перші загальні збори пожежного «Сокола». Далі цитую повідомлення: «До звеличання цього святочного дня для струтинських громадян причинилися січовики з Долини, котрі прибули кількадесять під проводом свого кошового в. Грабовенського. […] Відрадна се проява, що Січовики і Соколи в мирі і любові зійшлися разом. А означаємо се тому, що в Станіславівскім повіті делегат «Сокола», ідучи на курс або збори, мусить оминати село, де є «Січи», аби не бути багатим»[Руслан. – 1905. – 4.248].

Діяльність Соколів, звичайно, не підримувалася владою, котру уособлювали на місцевому рівні польські українофоби. Коли не було приводу заборонити їх діяльність, тоді вишукувалися різні приводи покарати прихильників та учасників сокільського руху. Один з таких фактів наводив часопис «Руслан» в одній із своїх публікацій: «З Долинщини доносять нам, що тамошня окружна рада шкільна за суспендувала (тимчасово відсторонила від роботи, поль.- авт.) і зарядила до дисциплінарки (притягнула до дисциплінарного покарання – авт.) проти вчителя в Ниніві Долішнім п. Михайла Наняка, котрий приняв головство (очолив – авт.) в місцевім пожарнім «Соколі». Обмежуємо ся на занотованю сего голого факту в тій надії, що висші власти шкільні не допустять до покривдження учителя за то, що став головою так хосенного (потрібного – авт.) для селян товариства, яким є пожарний «Сокіл» [Руслан. – 1907. – 4.93].

Про діяльність товариств «Січ» у повіті на початку червня 1908 р. повідомляв: «[…]товариства розвивають свою діяльність переважно в негативному напрямку, що не відповідає меті і затверджених статутів. […] майже всі січові товариства не виконують свої статутні завдання, так як не надають допомоги під час пожеж, не вправляються у гімнастиці, врешті, не поширюють освіту» [ЦДІАУЛ. – Ф. 146. – оп. 8. – спр.880. – арк. 96].

«Заложена Марущаком «Пожарная Дружина» в Княжолуці, що й визнава часопис «Галичанин», не відповідає своїй високій ціли. А в неділі і свята, навіть у заборонений церквою час, устроює платну гру з танцями і пиятикою, які тягнуться до пізної ночі» [Діло. – 1910. – Ч. 105].

Під кінець 1905 р. у повіті Долина нараховувалося 5 філій пожежного «Сокола»[Діло.-1906.-Ч.1]. Натомість його філія у Долині створюється лише в серпні 1910 р. Тож у серпні 1911 р. у повіті було зареєстровано 12 філій «Сокола» [Вісти з Запорожа. – 1911. – 4.60. – С.4]. А на 15 березня 1912 р. у повіті Долина вже діяли філії: 15 «Соколів» і 4 «Січі».[Там само. 1912. – 4.67. -С.З].

На засіданні організаційної секції «Сокола-Батька», що проходило 26 липня 1912 р., повіт Долина був віднесений до IV пожежного округу із садибою у Стрию. До округу також ввійшли повіти: Сколе, Дрогобич, Жидачів, Журавно[Вісти з Запорожа. – 1912. – 4.72. – С.15].

23-27 червня 1931 р. відбувся в Долині повітовий пожежний курс під керівництвом старшого інструктора С.Лобоцького і при допомозі аспіранта И. Схуцка. На курс прибуло делегатів від 60 гмін.

О 10-й ранку 27 червня відбувся практичний попис та теоретичний екзамен. На ньому були присутні заступник старости Лаба. Після цього всім учасникам курсу були роздані свідоцтва про його закінчення.[Star.-1931.- №4-S.88.]

У 1930 р. староство у Долині розпустило місцеве товариство «Сокіл». Мотивувалося владою таке рішення тим, що, мовляв, під час пожежі якоїсь стодоли ніхто з членів «Сокола», як пожежного товариства, не брав участі у рятувальних роботах.[Андрушко В. Долина // Літопис Бойківщини. -1979.-4.1/29].

На кінець 1928 р. на Долинщині було засновано 5 філій «Лугу». Всього з 1925 р. їх у повіті засновано 9 і жодне не було розпущене владою [Вісти з Лугу.-1929.-Ч.6.-С.6].

Наявність у повіті споріднених філій спонукала їх провідників до проведення спільних акцій. Одним із них стало Лугово-Сокільське свято Долинщини. Відбулося воно 24 серпня 1929 р. Як воно проходило,- дізнаємося з Лугового часопису.

День був хмарний і почав кропити дощ, так що вже думали свято перенести на 31 серпня. Та коли мимо непевної погоди почали сходитися Луги і Соколи, рішено таки свято відбути. Розпочалося воно із Польової Служби Божої, яку відправили чотири священники за участю місцевого хору «Боян».

На свято прибули наступні товариства із навколишніх місцевостей: Луг с. Ракова (30 осіб), «Сокіл» з Болехова (31), «Сокіл» з Тростянця (20), «Луг» з Ясенівця (34), «Луг» з Велдіжа (37), «Сокіл» з Тяпча (17), «Луг» зі Старого Мізуня (23). Всього у польовій службі взяли участь 114 Луговиків, 27 Луговичок, 78 Соколів і 25 Сокілок.

Багато товариств не прибуло на свято тому, що їм було заборонено виходити зі своїх сіл через пошесть червінки.

Після закінчення Служби Божої відправлено панахиду за полеглих. Відтак о 1-1 годині на площі відбулася спільна репетиція вправ, а відтак о 3.30 почався попис Лугів і Соколів. За виконанням вправ учасниками свята спостерігало більше 2 тисяч глядачів.

Підсумовуючи результати проведеного заходу, газета відзначала: «Це перше повітове свято Лугів і Соколів Долинщини викликало великий підйом у громадян та охоту до дальшої праці в Товариствах»[Вісти з Лугу. – 1929. – 4.6. -С. 6-7].

У вересні 1932 р. відбулися організаційні збори членів добровільної пожежної команди. Головою правління обирається повітовий староста Чеслав Бжостинський. Інші члени правління також представляли місцеву урядну верхівку.

Згідно з реєстром наявних рятувальних знарядь і засобів, на 1 червня 1931 р. на озброєнні пожежників 87 гмін Долинського повіту було: 2 пожежних депо, дві 4-х колісних і одна двоколісна помпи, одна складена і одна приставна драбини, 12 м всмоктувальних і 40 м струменевих рукавів, 3 стволи, 12 багрів, 4 відра, 1 ліхтар, 6 факелів, 22 каски, 2 ремені, 8 топірців.

На засіданні воєводського правління пожежної охорони, що відбулося 28 липня 1932 р., обговорювався стан протипожежного захисту. Відзначалося, що у більшості команд цілком занедбано облік і не ведеться документація. Пожежне знаряддя у знищеному стані. Власних пожежних інструкторів мали лише повіти Долина, Стрий, Тлумач, Станіслав і Калуш.Start.-1932.-№. 15.-S.95].