Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Мистецькі колективи РБК

Мистецькі колективи РБК

Мирослава Ружевич,
головний режисер КМЗ
(методист РБК)


У 1899 році у старій частині міста Долина було розпочате будівництво Будинку польського спортивного товариства «Сокіл» з великою театральною залою (тепер районний Будинок культури по вулиці Пачовського, 8). «Franciszek Stemler, LUDZIE DOLINY, Oficyna Wydawnicza INTERIM, 1991 р. Варшава, стр. 38)

Тут діяли аматорські гуртки. В «Соколі» вирувало культурне життя, в основному польського населення, якого в місті було понад три тисячі.

Пізніше, (десь у 30-х роках), українці поблизу церкви Пресвятої Богородиці збудували своє приміщення «Братську хату» – тут були різні аматорські гуртки для українців.

В 1913 році в Долині проведено дуже важливу інвестицію для розвитку культури міста. (LUDZIE DOLINY, стр. 55)

Вибудовано при Будинку «Сокола» кімнату для встановлення проекторів фільмових для великого залу.

Будинок мурований, у плані має вигляд букви «Г». Частина будинку двоповерхова. Дах шатровий, черепичний, складної конфігурації. Вікна Будинку з стрілчатим завершенням. Вхід акцентований чотиригранною баштою, з вузькими, високими вікнами. Будинок неодноразово конструювався і добудовувався, але головний і боковий фасади залишені оригінальними в доброму стані.

Українська культура, як дух нації, була і продовжує бути важливим елементом соціального і духовного буття, її самовіддані, талановиті працівники, свято бережуть одвічні традиції духовності нашого народу, прагнуть щоденно примножувати їх.

Сьогодні до послуг долинян: концертний зал, зал для занять танцями, зал для занять хоровим співом, методичний кабінет, костюмерна, та інші.

Гордяться долиняни танцювальним мистецтвом «Веселки». Радіють їхнім творчим здобуткам. Та повернімось до тих джерел, звідки починається її історія.

АТ «Веселка» (Зібаровська)

АТ «Веселка» (Зібаровська)

А почалась вона з маленького танцювального колективу, який організувала ще в далекому 1947 році – Поліна Іванченко. А вже в листопаді місяці 1948 року, відбувся перший його сценічний дебют. Та справжнє визнання до колективу прийшло тоді, коли його очолила – здібний організатор і талановитий хореограф, безмежно закохана в мистецтво танцю – с. п. Алла Олександрівна Зібаровська, яка і зуміла створити міцний, сталий склад колективу – це відбулося в 1963 році. Людина творчої вдачі, яка не може сидіти склавши руки і створює при Будинку культури ансамбль танцю «Веселка». І саме з її щедрої руки, творчого неспокою її серця колектив пішов у світ.

Шлях до визнання колективу був довгим і тернистим. Колектив формувався і міцнів, набував свого властивого тільки йому почерку. І вже в 1965 році танцюристи виїжджають з творчим звітом до Москви, де їхні виступи користуються великим успіхом.

Тамара Мурай, Люба Ценявська, Володимир Пристайко, Людмила Поліщук, Любов Боброва, Зіновій Дідоха, Володимир Городиський, Вадим Піддубник, Зіновій Швець, Льоня Гончарук, Валя Кротова, Світлана Юркова, Оксана Шамрай, Ляля Литвин, Оля Хмеляк – це перше покоління танцюристів, що перетворило маловідомий танцювальний гурток у славнозвісну «Веселку».

Того пам»ятного 1965 року, танцювальним колективом було дано 60 концертів. І саме завдяки репертуару ансамблю «Веселка» з»явилися: «Вишківський веселий», «Долинський дрібонький», «Яремчанська гуцулка», «Козак» та інші.

Справжнім визнанням майстерності колективу, та його керівника, стало присвоєння почесного звання «Народний самодіяльний ансамбль танцю «Веселка», а А.О.Зібаровській – «Заслужений працівник культури України» – це було в 1967 році (це був тріумф). Сьогодні уже важко перелічити всі нагороди і титули «Веселки», що прославили Прикарпаття не тільки в Україні, а й за її межами.

Творча біографія колективу збагачується новими мистецькими здобутками…

1974 рік – Лауреат Всенародного фестивалю «Дружба народів» в Кишиневі (нагороджено дипломом другого ступеня, і це з 37 колективів-учасників).

1975 рік – самодіяльні артисти виступають на фестивалі хореографічних колективів у Ризі ( нагороджено золотими, срібними медалями, грамотами, дипломами).

В 1976 році – колектив стає учасником 9 Міжнародного фольклорного фестивалю гірських земель Європи в м. Закопане (Польша) – і яке то було щастя завоювати найвищу нагороду – «Золотий топірець». Колектив заносять у книгу трудової слави району.

1977 рік – колектив стає переможцем першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості трудящих

( нагороджений золотою медаллю).

В 1978 році виїжджає на Міжнародний фестиваль «Червона ружа» в Югославії ( нагороджується Дипломом Лауреата фестивалю, та гран-прі «Золотий постріл»).

1980 рік – творча поїздка на телепередачу «Народна творчість» у Москві.

1982 рік – творча поїздка до міста Німеччини.

В той час багато праці в творчі набутки колективу вклала репетитор – Лариса Медведєва, а згодом і Надія Мельник, яка танцювала протягом 10 років.

Проминули роки… як у небі птахи… відійшла у вічність с.п. А.О.Зібаровська.

В 1983 році, саме вона – Надія Мельник (Лопух) – найздібніша вихованка Алли Олександрівної, очолила цей колектив (сьогодні – керівник зразкового ансамблю танцю «Бойківчанка». І знову нові танці, нове покоління танцюристів, мистецькі вершини. Саме в цьому колективі народилися: «Бойківчанка», «Прикарпатський вітальний», «Гуцулка», знайшли своє друге дихання «Вишківський веселий», «Аркан», та інші.

1987 рік – творча поїздка в Полтаву, а також в місто Київ, де танцюристи показали високо-професійний рівень танцювального мистецтва.

В 1988 році, керівником ансамблю стає випускник Київського Державного інституту культури – Богдан Судол, який і працює по сьогоднішній день.

1989 рік – рік багатий на творчі поїздки, а саме: в місто Новгород, Молдавію (учасник другого фольклорного фестивалю «Лаумбра стежарулуй»).

1991 рік – ансамбль стає учасником Міжнародного фольклорного фестивалю у Греції, а також в цьому році творча поїздка по східних областях України.

1992 рік – ансамбль є учасником Всесвітнього фольклорного свята-фестин Бойківщини «З чистих джерел», що відбувався в м.Турка Львівської області.

1993 рік – колектив запрошений до Києва на святкування 50-ти річчя Заслуженого академічного хору імені Г.Вірьовки, і в цьому ж році – поїздка в Автономну Республіку – Крим.

1994 рік – учасник Всесоюзного огляду художньої самодіяльності, присвяченому 180-ти річчю з Дня народження Т.Шевченка і в цьому ж році, колектив запрошений на Міжнародний фестиваль у Францію.

2002 рік – народний аматорський ансамбль танцю «Веселка» запрошений на перший тур Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім.. Павла Вірського.

2003 рік – учасник творчого звіту Долинського району, також в цьому ж році проходив бойківський фестиваль «Бойківська ватра», був запрошений на фестиваль «Толока» у м. Харків.

2004 рік – колектив запрошений на виступ у м. Києві на сцені Національного палацу культури Україна, де проходив творчий звіт.

2005 рік – ансамбль брав участь у святковому концерті до «Дня працівників культури» в м. Києві в Національній Опері, в цьому ж році був запрошений на другий Міжнародний фольклорно-хореографічний фестиваль «Дзвони Підгір»я» в мю Калуші, а також на перший Всесвітній конгрес бойків, який проходив в м. Турка Львівської області.

2006 рік – колектив презентував бойківське мистецтво в м. Києві в Українському Домі в рамках презентації Всеукраїнського товариства «Бойківщина», така ж презентація була і в м.Львові в театрі Заньковецької. В цьому ж році приймав участь в концерті, який був присвячений 15-ій річниці референдуму в м. Калуші.

2007 рік – брав участь у відбірковому турі фестивалю-конкурсу хореографічних колективів в Україні, був відібраний на другий регіональний тур, який проходив в м. Львові.

2008 рік – колектив брав участь у Міжнародному фестивалі «Гроналія-2008» м. Гродзіска Великопольського.

НААТ «Веселка» (Судол)

НААТ «Веселка» (Судол)

Колектив неодноразово запрошували на обласні свята та концерти. Був учасником святкування «Дня Івано-Франківська» на центральній площі міста.

Колектив був запрошений на святкування 50-ти річного ювілею творчості відомого хореографа області, керівника народного ансамблю танцю «Карпати» Г.Железняка.

У «Веселки» прекрасне майбутнє, бо вона має надійну зміну – зразковий ансамбль танцю «Джерельце», якому в 1996 році згідно Постанови колегії управління культури облдержадміністрації № 5, від 7 травня, присвоєно звання «Зразковий дитячий колектив», керівник Судол Оксана Михайлівна, яка у сфері культури працює понад 30 років.

З кожним роком репертуар ансамблю поповнюється різноманітними композиціями. За роки існування колективу в репертуарі «Джерельця» понад 20 хореографічних номерів, а саме: «Веселі гуцулята», «Веснянка», «Рушник Карпат», повзунець «Косарі», «Гопак», «Тобі, Україно», «Бойківчанка», та інші. Великим успіхом на сьогоднішній день користуються постановки: «Прикарпатський святковий», «Бойківська полька», «Український святковий», «Карпатський драйв».

Дитячий зразковий ансамбль танцю «Джерельце» був учасником:

1998 р. – обласного свята танцю «Прикарпатські візерунки» м. Тисмениця.

2002 р. – ІІ Міжнародного фестивалю етнографічних регіонів України «Родослав».

2003 р. – Міжнародного фольклорного фестивалю «Бойківська ватра».

2002, 2006 рр. – І і ІІ Всеукраїнських фестивалях-конкурсах народної хореографії імені П.Вірського.

2004, 2005 рр. – Творчих поїздок в місто побратим Німодлін (Польша)

2005 р. – ІІ Міжнародного фестивалю «Дзвони Підгір»я» м. Калуш.

2006 р. – Обласного свята танцю «Прикарпатські візерунки», присвяченому пам»яті народного артиста України – Володимира Петрика с. Ворона Коломийського району.

2006 р. – І відкритого міського фестивалю танцю «Карпатські візерунки».

Оксана Михайлівна є ще засновником зразкового ансамблю бального танцю «Натхнення», який одержав це почесне звання в січні місяці 2006 року. Колектив має широку і різноманітну програму і є окрасою концертів. Цього року, 2009, з успіхом пройшло 12-е традиційне свято «Краси і грації», за участю «Натхнення».

Судол Оксана Михайлівна нагороджена:

-       Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв України, Центрального комітету профспілки працівників культури України (23.03.02 р.)

-       Подякою Долинської районної ради (22.08.02 р.)

-       Почесною грамотою управління культури облдержадміністрації (2005 р.)

-       Грамотою Головного управління туризму і культури облдержадміністрації (11.06.06 р.)

-       Почесною відзнакою Головного управління туризму і культури облдержадміністрації «За подвижництво в культурі Прикарпаття» (20.03.06 р.)

У вирі танцю 20 років – дитячий зразковий ансамбль танцю Бойківчанка. Дитячий зразковий ансамбль танцю «Бойківчанка» РБК, якому випала щаслива доля. Її натхненна праця приносить мистецькі, щедрі плоди. Завдяки старанням і танцювальному хисту ансамбль під орудою талановитих художніх керівників, члена Всеукраїнської ради з питань дитячої хореографії – Н.Лопух, хореограф – О.Чура, з честю підтверджує звання зразкового колективу. Своє десятиріччя «Бойківчанка» вже святкувала, як Лауреат фестивалю «Габат – 97» (Франція).

2003 рік, колектив виступає на європейському фестивалі у Німеччині. Успішно гастролював Італією, Францією, Іспанією.

Володарем найвищої нагороди – гран-прі «Бойківчанка» стала 2005 року, за участь у ІІ Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Верховинця – степова криниця» у Новій Каховці, Херсонської області.

Колектив працює надзвичайно плідно. Його репертуар цікавий і колоритний, та завжди є бажаним для глядачів. Розповідь про театр – це передусім розповідь про людей: про тих, хто писав перші сторінки його біографії, і про тих, хто сьогодні віддає свій вільний час і сили такому ж улюбленому заняттю. Одним словом, Долинський самодіяльний народний драматичний театр РБК, а це високе і зобов»язуюче звання йому було присвоєно 10 квітня 1959 року, має свою творчу біографію.

Зрозуміло, відзначаючи сьогодні, як кажуть кругленьку дату творчого колективу, ми сердечно вшановуємо фундаторів, яких в ті часи, скромно називали не артистами народного театру, а просто драмгуртківцями.

1945 р. Напіввоєнний. Група ентузіастів, яку очолював надзвичайно закоханий у цю справу – Андрій Степанович Штень, підготували виставу «Наталка Полтавка». Пізніше театр повертався до сценічного відтворення улюбленого всіма твору, але першими виконавцями класичних ролей були: М. Левицький, С. Іваськевич, М. Любачівський, Я.Штеньович, Д.Півень, М.Сліпкевич, Л.Паньків. В репертуарі переважала українська класична драматургія, одноактівки, як «Будка № 27» І.Франка, «Медвідь» А.Чехова.

Згодом, коли драматичний колектив очолив досвідчений режисер, колишній актор Харківського обласного драматичного театру – М.Кисломед, аматори успішно здійснили постановки п»єс: О.Корнійчука «Макар Діброва», «В степах України», «Калиновий гай» І.Франка «Украдене щастя», та інші. Цікавим явищем у творчій роботі колективу була постановка комедії Л.Юхвіда «Весілля в Малинівці», кілька років вона не сходила з репертуару, і мала неабиякий успіх у глядачів. Досить сказати, що цю виставу бачили у багатьох селах нашого і Рожнятівського районів.

Зберігся знімок кількарічної давності, на якому бачимо артистів театру, в центрі – Назар – С.Р.Охрончук, головний лікар Долинської районної лікарні, це прізвище багатьом відоме. Сотні людей завдячують йому своїм здоров»ям, та не всі знають, що Сава Романович був пристрасний любитель драматичного мистецтва, понад 30-ть років грав у виставах, виявляючи не тільки свою любов, але й глибоке розуміння секретів, створення сценічного образу.

Глядачі бачили його у виставах: «Не називаючи прізвищ», «Двісті тисяч на дрібні витрати», «Чужий дім», та інші. Особливо розвився талант Сави в п»єсі О.Корнійчука «Платон Кречет», де він створив життєво правдивий, переконливий образ хірурга Платона.

Репертуарний список драматичного колективу в цей час доповнюють такі вистави, як: «Чужий дім» Зарудного, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Сватання на Гончарівці» К.Основ’яненка.

Сценка з вистави Л. Юхвіда «Весілля в Малинівці»  В центрі С.Р.Охрончук, справа від нього Комариха – Г.З. Солодовник, зліва Гапуся – Г.О.Мурай  (газета «Червона Долина», від 26 квітня 1969р.)

Сценка з вистави Л. Юхвіда «Весілля в Малинівці» В центрі С.Р.Охрончук, справа від нього Комариха – Г.З. Солодовник, зліва Гапуся – Г.О.Мурай (газета «Червона Долина», від 26 квітня 1969р.)

Помітно зростає і виконавська майстерність народного театру. Багато цікавих, повнокровних образів створила за 30 років аматорської служби – Е.В.Карака. Якщо висловлюватись театральним терміном гостро характерною актрисою була – Г.Солодовник, яка відтворювала своїх героїнь яскраво, уникаючи, так би мовити акварельної легкості. Список аматорів драматичного колективу старшого покоління можна продовжувати прізвищами: Я. Гончарук, понад 20 років був незамінним учасником драматичного колективу, створивши ряд цікавих образів.

«Народним директором» називали в колективі – Х.З.Литвина, директора на громадських засадах.

Яскравим сценічним талантом володіла – В.Лейко.

Історія театру в Долині тісно пов»язана з іменами директора народного дому, (нині РБК) – В.Лещука, режисера – І.Стогній, яскравої сценічної премадонни – В.Кайдан, знаменитого – Ю.Соловія, М.Мішина, М.Озгович та багатьох інших акторів. В.Лещук був дуже професійним директором, здібним актором, хорошим організатором, режисером.

В 1958р. драмколектив виставою «Платон Кречет» О.Корнійчука (режисер В.Лещук), зайняв перше місце на обласному огляді.

Пізніше театр очолює дуже здібний режисер – І.Стогній, він вишукував режисерські прийоми, які б допомагали акторам розібратися в суті кожного образу, театр поповнюється новими акторами. Розповідь кожного зокрема потребує часу і місця.

З 1970 до 1975 р. театр очолює випускниця Харківського інституту культури, обдарований режисер – С.Лелюк. Театр працює з новим піднесенням, радує своїх шанувальників новими творами. Колективом підготовлено вистави: «Барабанщиця» Л.Салинського, «Мати-Наймичка» І.Тогобочного, «Далекі вікна» В.Собка.

Понад 10 років віддали творчій роботі в театрі (на той час механік АТП 08061), с.п.о.В.Серемчук, В.Лазарєв, працівник СМУ – Д.Буньо.

При театрі працює дитяча студія, яка під керівництвом режисера С.Лелюк здійснила постановку вистав: Е.Шварц «Снігова королева», Л.Устинов «Дракон», О.Табаков «Білосніжка і сім гномів», та інші.

З 1976 – 1979 рр. театр очолювала здібний режисер, випускниця Київського інституту культури, наша землячка, тепер працівниця Львівського телебачення – Дарія Ткач.

До театру залучено 30 нових учасників, в основному молодь. На той час, разом з «корифеями» театру трупа налічувала 46 чоловік. Здійснено поста-новку вистави трагічну комедію М.Мамонтова «Республіка на колесах», та Н.Левицького «Кайдашева сім»я». Театр давав акторам і глядачам можливість ширше пізнати свою історію, традиції, мову і культуру, формував почуття національної гідності.

Продовж наступних років, театр продовжує працювати, однак нестабільно, бо не було режисера. Театром періодично займається здібний режисер – Б.Мельник, театр здійснює постановки вистав сучасної, класичної драматургії. Це зокрема: «Дуель» М.Боджієва, «За двома зайцями» М.Старицького, «Лемківщина в огні» М. Фащука, поетична вистава за творами українських поетів, інсценізація «Так ніхто не кохав» Б.Мельника.

Театр приймає участь в обласному святі «Мельпомена – 2002».

Неодноразово був переможцем районних та обласних конкурсів-фестивалів, активний учасник всіх свят і заходів, що проводяться в районі, з уривками вистав до святкування: Т.Шевченка, УПА, Незалежності України».

Театр відтворив театральне дійство з нагоди відкриття пам»ятника «Борцям за Українську Державу» у м. Долині 2002 року. Театр продовжує працювати у 2006 р., його очолила режисер – Н.Костьович.

Серед репертуару:

–      історична драма А.Вартового «В сумерках віків»,

–      театралізоване шоу «Країна кохання»,

–      творчий вечір «Обличчя без масок»,

–      ігрове дійство «Казкова мить дитинства»,

–      «Лис Микита» І.Франка.

Актори театру в основному – творча молодь.

Кажуть, що вище пісні може бути тільки молитва. Бо пісня – це частина нашої духовності і саме через пісню ми можемо передати всю красу і велич. І ця пісня з споконвіків звучить у Долині.

У 1957 році в Долину разом з сім»єю приїжджає надзвичайно обдарований диригент – Ю.Соловій і влаштовується на посаду художнього керівника при БК. Юрій Богданович зустрів тут прекрасну людину – директора Лещука В.П. – свого однодумця, колегу і запропонували попрацювати разом 25 років – саме так і сталося. Вони розуміли один одного з пів слова, разом вболівали за культуру – це були віддані люди, які творили нашу Долинську культуру.

Тут Юрій Богданович створює хор на базі хорового колективу, яким керувала п. Г.Дорожівська, а концертмейстером була п. Л.Алиськевич. Отже з 1957 року, Ю.Соловій незмінно до 1982 року керував капелою «Верховина» Долинського РБК. В 1963 році капелі, першій серед мішаних хорових колективів області, було присвоєно звання самодіяльної народної.

Цікава і славна біографія цього колективу, якій упродовж усіх років чарує слухачів виконанням хорових творів. Капела плідно працює, користується великим авторитетом у глядачів не тільки району, але й області і здобуває собі визнання і славу. У 1967 році, Ю.Соловію присвоєно звання заслуженого працівника культури Української республіки.

Самодіяльна хорова капела «Верховина» (Соловій)

Самодіяльна хорова капела «Верховина» (Соловій)


Хорова капела «Верховина» продовжує свою роботу, удосконалює репертуар, майстерність виконання, важко назвати усі твори з народних пісенних скарбів, вітчизняної і західноєвропейської класики виконувані капелою, тут твори композиторів: Чайковського, М.Колеси, Є.Козака, С.Людкевича, А.Кос-Анатольського, власні твори Ю.Соловія, а любимим композитором його був М.Леонтович. Через твори Леонтовича, капела набувала удосконалення вокально-хорової техніки, збагачувала майстерність виконання, набувала авторитету, високої хорової культури.

Ось деякі твори з репертуару капели «Верховина»:

-       Українська народна пісня в обробці М.Леонтовича «Ой сивая зозуленька»,

-       «Піють півні»

-       «Щедрик»

-       Українська народна пісня в обробці Кос-Анатольського «Чотири воли пасу я»

-       Українська народна пісня в обробці Є.Козака «Ой чорна гора»

-       Українська народна пісня в обробці О.Кошиця «Вийди, Грицю, на вулицю»

-       «Україно, любов моя» слова Д.Луценка, музика І.Шамо, та інші.

Ю.Соловій був дуже вірним і відданим своїй капелі, був закоханий у свою справу, дуже любив і цінив кожного з учасників, бо дорога була йому ця свята справа, яку він робив. І ніякі спокуси не могли переконати його в іншому. Були роки, коли капела робила понад 30 концертів.

В капелу вливались все нові любителі самодіяльного мистецтва. Це лікарі – В.Юринець, Я.Рибіцький, М.Маркович, В.Сіркевич. Але основний кістяк капели – це її фундатори – Д.Матіїшин, В.Процик, солістки – Г.Жовнір, Л.Зборовська, В Кайдан, подружжя Я. і Д.Новицьких, Я.Соловій, М.Бойко, Я.Левицький.

Незмінною солісткою капели була М.Буник, Лауреат багатьох республіканських конкурсів. Її чарівний голос полонив глядачів не тільки в Долині, області, але і Москві.

І ніби сьогодні відчувається її дзвінкі мелодії пісень: «Хата моя біла», «Гей, Іване», пісня В.Стецика «Цимбали грайте». Недаремно її називали «Соловейком Прикарпаття».

Завжди задоволені покидали зал глядачі, коли слухали капелу. Бо зустріч із улюбленим колективом сповняла вірою, що за пісню чарівну, і надалі цінуватимуть митців з Долини скрізь, де будуть вони показувати свою майстерність.

Хочу сказати, що в 70-тих роках, робота РБК була надзвичайно плідною, бо вершили культуру такі люди, як завідуючий відділом культури – І.Зібаровський, заслужені працівники культури – А.Зібаровська, та Ю.Соловій, а також віддані своїй праці – В.Стецик, В.Кайдан, Г.Жовнір, В.Лещук      , М.Озгович, та інші.

Бо якщо В.Лещук був «професором» клубної роботи, то Соловій був некоронованим королем хорового співу і було за щастя працювати з такими людьми.

Дружина Ю.Соловія – Ярослава Спиридонівна – великий любитель і добрий інтерпретатор хорової пісні, сподвижник і продовжувач хорової справи, хоч як було тяжко після смерті Юрія Богдановича – вона замінила його і не побоялася стати перед капелою, яка знала змах руки Юрія Соловія. Дочки – Оксана, Люба, також продовжують справу свого батька, є здібними музикантами, збагачують наше мистецтво, приносять людям радість. А Богдан Погонич – зять Соловіїв, талановитий, добрий музикант, викладач музичної школи, керівник оркестру, пише оркестровку, музику і вірші. У 1992 р. на фасаді РБК відкрито меморіальну дошку заслуженому працівнику культури України, керівникові народної хорової капели «Верховина» Соловію Юрійовичу Богдановичу.

Проходили роки, мінялися керівники хорової капели, наповнювався репертуар творів. В 1994 році капелу очолив випускник Івано-Франківського державного музичного училища імені Д.Січинського, знаючий диригент – Є.Жукевич. А самодіяльна хорова капела «Верховина» була неодноразовим учасником творчих звітів району, області. Є постійним учасником Галицької хорової академії в м. Галичі. Була запрошена на святкування річниці заснування м. Рогатина. Приймає участь у святкових заходах району.

Склад капели поновлений, нараховується більше 30 учасників, це люди різного віку і професій. Капела і надалі працює над удосконаленням хорового співу. В її репертуарі класичні твори, обробки українських народних пісень, духовні і повстанські, та стрілецькі пісні, твори, а саме: «За тебе, Україно, молюсь» сл. і муз. А.Кушніренка, «Із гір Карпат» обробка Р.Долчука, «Засумуй трембіто» сл. і муз. Р.Кучинського, К.Стеценка «Благослови душе, моя Господи».

Капела продовжує ці добрі традиції хорового співу. Готується до творчого звіту, з нагоди свого 50-ти річчя, і віримо, що величні хорали «Верховини» будуть звучати.

Народна аматорська хорова капела «Верховина» (Жукевич)

Народна аматорська хорова капела «Верховина» (Жукевич)


Хочу продовжити свою розповідь ще про одного талановитого митця, обдарованого музиканта – В.Стецика. Після закінчення навчання в Івано-Франківському педагогічному інституті імені В.Стефаника, він поповнив кагорту творчих працівників Долинського РБК – це було в 1964р.

Тут доля посміхнулася йому, подарувала можливість працювати з такими талановитими людьми сцени, як Ю.Соловій, А.Зібаровська, вони зуміли розпізнати в ньому митця і вплинути на його подальшу долю. Він акомпонує ансамблю танцю «Веселка», та хоровій капелі «Верховина», солістам – М.Ковтку і М.Буник. Разом із ними росте його майстерне виконання. В 70-х роках він організовує перший в Долині молодіжний вокально-інструментальний ансамбль. Збереглася платівка, де записано пісню В.Стецика «Люблю тебе мій рідний краю» у виконанні М.Ковтка, навіть в обласному центрі були приємно подивовані цьому колективу.

Саме в РБК, в 1977 року він створює оркестр народних інструментів, в якому об»єднав талановитих музикантів, музика якого з перших своїх виступів заполонила серця глядачів. Було багато концертів, творчих поїздок, успіхів і завжди музика колективу будила недоторкані струни людської душі. І нагородження не забарилося, в 1980 році, оркестру присвоєно звання «Народний». І все це завдяки творчій співпраці учасникам оркестру та його керівника. Недаремно шлях його творчого ставлення щедро позначений дипломом, грамотами, урядовими нагородами.

Пізніше В.Стецик пише власні обробки для оркестру, готує оркестровки для ансамблю танцю «Веселки». Разом з тим колектив мав честь представляти мистецтво Прикарпаття на Полтавщині, Новгороді, Москві, Криму, Молдавії, Прибалтиці, та далеко за межами України. Згодом він переходить працювати художнім керівником Будинку Техніки підприємства «Долинанафтогаз», ще яскравіше засвітилися грані його таланту і творчі пошуки на царині мистецтва були належно поціновані.

І ось нагорода за працю – Указом Президента Верховної ради України від 22 листопада 1989 року присвоєно йому звання «Заслужений працівник культури України».

Тут він створює прекрасний чоловічий вокальний ансамбль «Байрак», з яким зумів завоювати шану і визнання «Народний аматорський». Талановитий музикант, прекрасний керівник оркестру, здібний організатор – це не єдині грані творчості В.Стецика. Одного разу Ангел розбудив у ньому ще один талант – композитора. Ще будучи студентом у співавторстві з однокурсником Е.Боднаренком написав ліричну пісню «Вічно в парі іти нам», що з успіхом прозвучала на одному із студентських вечорів. І з того часу В.Стецик дав крила не одній пісні і мелодії. Серед них і пісні на власні вірші. У 2006 році видав книжку «І буде зватись Україною».

Своєю самобутністю оркестрове мистецтво відзначається і сьогодні. Варто сказати, що при РБК працюють:

- Народний аматорський ансамбль народної музики – керівник, Ігор Лопух.

- Народний аматорський оркестр народних інструментів – керівник, Жанна Захарія.

- гурт «Долинські музики» – керівник, Роман Шумей.

Ці колективи є візитною карткою та окрасою, відомі не тільки за межами України, бо черпають снагу з найкращих перлин бойківщини для свого репертуару. Більше 20 років очолює РБК директор – Іван Кондрин.