Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Спортивна слава міста

Спортивна слава міста

Іван Мазуркевич,
керівник шахового гуртка
підліткового клубу «Прометей»


Вже в кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях, які входили тоді в склад Австро-Угорщини, почав поширюватись спортивний рух. Центрами його були спортивні товариства та навчальні заклади.

Долинський повіт, що входив до складу Станіславського воєводства, був найбільшим в Галичині. В нього входило три містечка (Долина, Болехів, Рожнятів) та біля 100 сіл, практично весь теперішній Рожнятівський район та с. Лисовичі з теперішньої Стрийщини. Це був переважно гірський район, який мав певні труднощі для розвитку спорту, але відомо, що ще перед світовою війною в м. Долині було створено спортивно-пожежне товариство “Січ”, яке виховувало молодь в національно-патріотичному дусі та готувало її фізично.

Виникнення перших спорттовариств спричинило появу в Галичині багатьох видів спорту, спорттовариства формували за національною ознакою, євреї мали свої товариства, поляки свої, а українці теж гуртувались в своїх. Перша світова війна, політичні події в Галичині, які вилились в спробу створення незалежної Української держави (ЗУНР), окупація Галичини Польщею загальмували на деякий час розвиток спорту. Переломним став 1922 рік. На цей час більшість шкільних клубів стали загальношкільними, виникають спортивні організації – “Щелец” (Стрілець), “Сокіл”, “Луг”, спортивні секції створюються і при товаристві “Просвіта”.

В Долині в 1920 році товариство “Сокіл” було заборонено, бо на новорічному концерті учасники заспівали заборонену пісню, воно було відновлене аж в 1927 р., коли проводилось повітове Сокільське свято.

В 20-30р.р. розвивався бурхливо польський спорт, який підтримувався на державному рівні і був зорієнтований на міжнародну спортивну арену. Українцям чинили всілякі перешкоди, закривали під різними приводами приміщення, забороняли діяльність товариства (заборонено було товариство “Січ”). Та незважаючи на всі утиски, в Долині з 1924 р. в товаристві “Просвіта” існували гуртки любителів “відбивання” (волейболу), любителів шахів, в які грали керівники “Просвіти” – В. Горбовий, В. Штень, Й. Бойдуник, В. Денис та ін.

Поступово набирало спортивної форми товариство “Сокіл”, яке проводило товариські походи, екскурсії, спортивні змагання та різні свята, фестини. Майданчики для «відбивання» були біля «Рідної Школи» та біля церкви, друга в тодішній Старій Долині.

Найбільш популярним в Галичині був футбол, але довгий час наш повіт в цьому виді спорту був відсталим. Якщо в таких селах як Брошнів, Ріпне були створені футбольні команди ще в кінці 20 р. і вони брали участь у змаганнях, то в Долині, Болехові, Рожнятові, в інших селах навколо Долини не було футбольних полів. Це пов’язано з тим, що вартість землі була велика, техніки, яка б могла б спланувати поле, не було, а місцевість наша горбиста, та й не було великих сіл. Але прихильників футболу в Долині не бракувало. Футбольні баталії проходили в кількох місцях – в районі Підзапуста, на Брочкові, на пасовищі біля дуба (тепер ринок), а також на невеликому майданчику біля “Рідної Школи” (тепер ДЕД). Справжніх м’ячів не було, бо вони дорого коштували, найбільше грали в футбол гумовими м”ячами або кучками заокругленої пористої гуми, спортивного взуття не було і від батьків часто перепадало за подерті черевики, порвані штани.

В кінці-кінців постало питання про будівництво стадіону в м. Долині. За справу взявся магістрат Долини, ряд жителів міста зробили добровільні пожертвування. Так, наприклад, лікар Станіслав Котловський пожертвував 7 тис. злотих, що було великою сумою на той час. Дали гроші члени польського спортивно-військового товариства “Щелец”. Було куплено майже в центрі міста ділянка землі в урочищі “Полтівник”. Найняті робітники почали роботи по вирівнюванню поля. Роботи почались в 1933 р., а закінчились в 1935р., було збудовано трибуну на 500 місць, обгороджено дерев’яним парканом. Зроблено під берегом стрільницю, де тренувалися в стрільбі члени товариства “Щелец”. Вже в 1937 р. підведено водопровід, так що газон поливався, а взимку заливався під лід. В 1935 р. на футбольне поле вперше вийшла команда “Щелец”. Команда була польська, в ній виступав тільки один українець – Володимир Зобнів, уроженець с. Белеїв, який з футболом познайомився під час навчання в м. Стрию. Був він і відмінним ковзанцем, на стихійних змаганнях в Долині йому не було рівних, щоправда, тоді мало хто мав ковзани.

Команда “Щелец” проводила тільки товариські матчі, значно сильнішими за неї були Брошнів, Ріпне, Рожнятів і Болехів, з успіхом грали з Перегінськом.

Стадіон був польським і українців туди не пускали, були спроби створити українську команду, але дальше розмов справа не пішла, бо серед українців Долини футбол був мало поширений. В 1939 році в зв’язку з приходом радянських військ і розпадом Польщі, територія повіту була розділена на три райони – Долинський, Болехівський, Рожнятівський. В 1940 році в Долині відбулася зустріч – збірна Долини із збірною військової частини, переможець якої мав виступати в іграх на кубок області. Гру не вдалося закінчити, бо долиняни, не задоволені суддівством армійського судді, зійшли з поля. Через те військова частина представила Долину у кубку, але виступила невдало. З 1941 по 1948 рр. спорту як такого в Долині не було, на стадіоні грали в футбол учні Долинської школи. Використовували стадіон для спортивної підготовки солдатів з військової частини, для навчання учнів старших класів, для підготовки до державних свят і трибуна була зроблена так, щоб виділявся керівник району під час свого виступу.

Для організації перших змагань серед школярів багато зробив тодішній завідувач райвно Тарас Яценович. Сам він був футболістом львівської «України» та рогатинської «Зорі», організував змагання з футболу Долини і Брошнева, змагання сільських шкільних команд, школи почали купувати спортивну форму, почали проводитися змагання з легкої атлетики. Багато зробив для розвитку фізкультури і спорту серед школярів і завідувач райвно Петро Крот. В 50-х роках він не пропускав ні одних змагань школярів, супроводжував їх при поїздках в сусідні райони.

В 1948 р. в Долині був створений спортивний комітет, керівником якого став Ярослав Горбовий. В армії він займався боротьбою, добре грав у волейбол і футбол. При ньому Долина почала брати участь в обласних змаганнях з футболу, була сформована постійна команда, але ввійти в число кращих команд області їй не вдалось, виступала вона серед команд другої групи.

В той час футболісти були єдиними хто систематично тренувався і найчастіше саме з них почалося змагання з легкої атлетики. Сплеск в фізкультурно-спортивному русі пішов з 1952 р., коли почалось освоєння Долинського родовища нафти і сюди прийшло багато молоді, яка вже раніше займалась спортом в ПТУ, технікумах, інститутах і тепер мала можливість виступити в обласних змаганнях працівників нафтової і хімічної промисловості. Так, Іван Мислюк став дворазовим чемпіоном області з шахів, а призером області – штангіст Іван Коцан, призером області стала волейбольна команда дівчат. Найсильніші спортсмени Долини були саме серед нафтовиків, хоч сильні колективи були у військовій частині, сільзаводі. З 1958р. в управлінні “Долинанафтогаз” працює Мирон Піндус, спочатку інструктором фізкультури, тепер директором стадіону “Нафтовик”. Він багато зробив для популяризації спорту серед нафтовиків, біля двох десятків років на громадських засадах тренував команду футболістів “Нафтовика”, команда вдало виступила в першості колективів фізкультури України, був начальником команди “Нафтовик”, яка виступала в професіональній лізі і тепер він теж є начальником новоствореної команди, яка стартувала в першості області по першій групі. Мирон Піндус був ініціатором побудови нового стадіону в Долині, який відкрили в 1973 р.

З 1961 р. в нашому районі розпочав свою трудову діяльність Володимир Тихенко, сам він був сильним лижником і волейболістом, але ще більше став відомим як організатор спортивного життя. Саме він створив у Вигоді команду волейболістів – призерів області серед чоловіків і серед жінок. Далеко за межами області став він відомим як видатний педагог і тренер. Завдяки йому у Вигодській школі збудовано найкращий в області шкільний стадіон, футбольне поле. Він був старшим тренером області з волейболу серед школярів, бо його шкільна команда неодноразово ставала чемпіоном області, була срібним призером республіканських змагань. Свій досвід передавав вчителям району, був керівником методичного об’єднання, неодноразово в нього проходили практику учні Івано-Франківського технікуму фізкультури. Серед його вихованців і Яків Федорич, майстер спорту, чемпіон товариства “Локомотив” України з важкої атлетики.

В. Тихенко єдиний серед вчителів фізкультури області, який був нагороджений двома орденами і якому було присвоєно звання “Заслужений працівник фізичної культури”.

Спортивну славу примножив і Ростислав Король. Був він звичайним вчителем географії в школі-інтернаті, а в позаурочний час займався орієнтуванням і готував учнів до туристичних походів. На громадських засадах він підготував кілька майстрів спорту і серед них триразову чемпіонку України Ліду Олексин. Команда школи-інтернату з туризму була призером Всесоюзних змагань.

Не можна не згадати і першого майстра спорту Долинщини Івана Стефанишина. Уродженець с. Тростянець довгий час самотужки тренувався, потім закінчив технікум фізкультури, інститут фізкультури. Виступив на спартакіаді народів СРСР за збірну Киргизії. Працював викладачем в Киргизькому інституті фізкультури. Повернувшись додому, працював вчителем фізкультури в школі, де створив секцію штанги (важкої атлетики) і тренуючись в звичайній категорії зумів підготувати майстра спорту Василя Матійціва, який став призером Всесоюзних сільських ігор. Крім того з його вихованців ще один школяр пізніше став майстром спорту , ще і кілька першорозрядників.

Довгий час розвиток фізкультури і спорту стримувало відсутність спортзалу в районному центрі і в селах району. В 1954 р. під спортзал було віддано будівлю костьолу, в якому почали працювати секції боксу, волейболу, важкої атлетики – займались тут школярі, робітники нафтопромислу, солдати з військової частини, що знаходилась поряд.

В 1961р. в Долині було відкрито спортивну школу, якій і було передано будівлю костелу. Більше 40 років директором Долинської спортшколи був Петро Василик, тепер спортивна школа в Долині імені Петра Василика.

В 1986р. спортшкола перейшла в типову будівлю, яка була побудована за безпосередньої підтримки і ініціативи тодішнього керівника району Ярослава Федорчука.

За роки свого існування спортшкола стала кузнею кваліфікованих спортсменів, багато з яких стало майстрами спорту, чемпіонами області України, переможцями Всесоюзних змагань.

Найстарішим тренером спортшколи є тренер з легкої атлетики Іван Максименко, який працював тут з 1964 р. За роки своєї праці він підготував таких відомих спортсменів як чемпіони України Оксана Уханська, Василь Данилів, Павло Міліневський, Галина Петрів, переможець Всесоюзних змагань товариства “Спартак” Мирон Білянський, переможець Всесоюзних сільських ігор Крючкевич Ігор.

Довгі роки кваліфікованих спортсменів готували тренери Анатолій Орловський та Іван Вовчанський. Їхні команди були переможцями і призерами першостей України і Всесоюзних змагань. Відомими майстрами, гравцями команд вищої ліги були Сергій Керницький, Олександр Рочкін, чемпіоном Європи серед клубних команд в складі “Локомотив» (Харків) став Сергій Щавінський, який входив і в збірну України.

Та найбільшу спортивну славу Долині принесли борці, біля двох десятків яких стали майстрами спорту. З 1976 р. тренером з греко-римської боротьби працює Ярослав Гуцман, шестеро учнів якого стали пізніше майстрами спорту. Його найбільш відомі учні – чемпіони України Роман Гриців, Микола Федура, Стефаненко Василь, Січко Андрій.

Плідно працює в останні роки тренер Степан Чернецький, п”ятеро вихованців якого стали майстрами спорту, а його син Олександр став володарем Кубка світу, призером чемпіонату Європи. Степану Чернецькому присвоєно звання “Заслужений тренер України”.

Все більш успішно виступає учениця тренера з вільної боротьби Максима Кравченка Марія Лівач, призер чемпіонату Європи серед молоді.

Призером Європи був Василь Рачиба, вихованець тренера В. Лівача.

Певні досягнення є і у відділеннях футболу спортшколи. На початку його створення плідно працювали тренери М. Пиндус, П.Василик, П. Бучков. Найбільш відомими вихованцями є Ігор Дирів, майстер спорту, гравець молодіжної збірної України, дубля київського “Динамо” та команди майстрів “Прикарпаття” та Михайло Вовк, гравець молодіжної команди України, в якій довгі роки виступав за команду долинського “Нафтовика”. Тепер за команду “Прикарпаття” виступають вихованці долинського футболу Іван Локамир та Іван Щеглюк. Створена в 1955 р. команда “Нафтовик”, яка з 1959 р. почала виступати в першості області з футболу, багато разів ставала чемпіоном, потім виступала серед колективів фізкультури і нарешті стала третім призером серед аматорських команд, здобула право виступати серед професіональних команд другої Ліги, де провела 10 сезонів. З 1992 р. команду очолює як президент і старший тренер “Почесний працівник фізичної культури” Степан Штень. Після річної перерви команда “Нафтовик” почала виступи в першості області по першій групі. Серед інших видів спорту стали відомими своїми результатами Сергій Стефанський, майстер спорту з бадмінтону, який був членом збірної команди України, чемпіон області з шахів, переможець кількох турнірів, майстер ФІДЕ Петро Голубка. В цілому 8 випускників спортшколи входило в збірну команди України і здобули звання майстра спорту міжнародного класу.

Останні роки спортшколу очолює Михайло Мадій. Він ставить завдання перед колективом тренерів на результат, щоб ввійти в число кращих на Україні. Зараз організацією і проведенням спортивних змагань в районі займається організація “Спорт для всіх”, якою керує відділ у справах сім’ї, молоді та спорту.

Певну роль в розвитку спорту в районі відіграє і спортивне товариство «Колос», створене в 1960-рр. Воно займається, в основному, розвитком футболу. Більше двох десятків років ним керує Ігор Ваньчак.