Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Становлення та розвиток освіти (шкільництва) в м. Долині

Становлення та розвиток освіти (шкільництва) в м. Долині

Степан Янковський,

почесний голова Долинської районної організації

Всеукраїнського товариства «Просвіта»

ім. Тараса Шевченка

Перші спогади про місто Долину сягають ще другої половини Х століття.

Яких тільки бід та лиха не зазнавали жителі цього містечка в різні часи за довговікову його історію. Та завдяки розуму і праці їхніх мозолястих рук місто зростало і міцніло, життя в ньому вирувало. Вже 1578 року Долині належало близько 67 га землі, старостинський замок, вітійство, 10 гуралень, по п’ять різних ремісників, 44 транспортувальників, 18 перекупників солі. Тут був млин і збудований став на річці Тур’янці. А вже 1594 року місто було спалене кримською ордою. Потім знову злети… Мешканцями цього невеликого міста були переважно поляки, євреї і німці. В середині 70-х років ХІХ ст. із 6.638 жителів цього вже адміністративного центру у ранзі повітового староства українців було лише 2.076 (32%), решта поляків (2.135), євреїв (1.980) і німців (447). В кінці ХІХ ст. в Долині вже нараховувалось 8.354 жителі, з них теж в більшості поляки, а євреїв вже було 2.594 і понад 1.000 німців. Та в повіті українське населення становило 76,66%.

У цей час Долина була компактним містечком. Площа його становила 4,375 кв. миль, а староство складалось із 74 гмін і 92 населених пунктів.

Чужоземна австрійська влада не дбала про освіту українського населення, а польську шляхту освіта русинів (українців) зовсім не цікавила, вона робила все можливе, щоб його якомога більше ополячити. Австрійська адміністрація проводила своєрідну подвійну політику. Начебто дбаючи про національну справедливість, та найчисельнішому в Галичині українському населенню було відведено другорядну роль у суспільно-економічному житті, мотивуючи «незрілістю» русинів до державних справ. Такі думки і твердження завжди лунали з уст польських шовіністів, яких підтримувала австрійська адміністрація. Усі переваги і привілеї, керівні посади надавались полякам. Хочеш посади – зрікайся своєї віри і переходь на польську. Хіба що мізерна частина української інтелігенції допускалась у судові органи, які здебільшого обслуговували безграмотне і затуркане українське село. Та ця поблажка була вмотивована тим, що працівникам судових органів треба було спілкуватись з населенням повіту лише народною українською мовою, якою поляки не володіли.

Так, у складі міського уряду 1914 року були бургомістр Станіслав Котловський, його заступник – Владислав Коссакевич, секретар – Пауль Рой, інспектор поліції – Едмунд Вольфольд. Школи очолювали Леон Гельман і Герміна Ольцгаузер. До речі, цей Гельман був першим директором новозбудованої долинської школи 1908 року.

Таким чином, довгі роки Долина була по суті неукраїнським містом. Навіть на кінець 1938 року в місті проживало лише 32,5% українців, 35,6% – поляків, 20,7% – євреїв і 11,2% – німців.

Бідність і байдужість, прищеплені багатовіковим гнобленням, та політична денаціоналізація сприяли утвердженню у місті і краю польського шовінізму. Та за всіх часів національного гноблення українці міста і повіту відчували постійну потребу духовного і національного відродження, що знаходило своє втілення у створенні скарбів культури – храмів, освітніх закладів з рідною мовою навчання, організації читалень, громадських об’єднань тощо.

Початок пробудженню і відродженню української духовності, розвитку освіти поклала «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький), яка 1837 року випустила у світ «Русалку Дністрову».

В час революції 1848 року захитався австрійський імперський трон, було скасовано панщину, а 2 травня цього року в м. Львові було створено Головну Руську (українську) Раду на чолі з Г. Яхимовичем. Почала виходити «Зоря Галицька» (орган Ради) – перша українська газета. Рада прийняла символ приналежності до української нації синьо-жовтий прапор і герб – золотого лева на синьому полі. На заклик Ради і газети «Зоря Галицька» почали виникати місцеві українські ради в містах Галичини, в т.ч. і Долині. Це були паростки просвітництва серед неосвіченого простолюду, усвідомлення почувати себе приналежними до української нації.

У ці далекі часи тільки незначна частина дітей могла навчатись грамоти при монастирях, церквах, в братствах. 1786 році у всій Галичині було лише 47 шкіл німецького типу. Через два роки згідно з розпорядженням тодішніх властей було зобов’язано всіх дяків навчати дітей тільки польською мовою. У цих умовах українці виживали завдяки своїм традиціям і духовним скарбам – народній мові, пісні, фольклору, звичаям, мистецтву, безіменній творчості, пов’язаній з історичною пам’яттю.

1811 року в Долині була відкрита двокласна школа.

Перша урядова реформа ділила школа на три категорії:

1)    парафіяльні (деякі на становищі приватних);

2)    тривіальні;

3)    головні нормальні (чотирикласні).

Церковні братства виникали давно, особливо вони діяли після 1586 року. При церкві відкривались приходські школи з бакалавром для виховання малих дітей. Це був початок українського шкільництва. Таке братство було і при долинській церкві.

У ті часи основною проблемою було забезпечення дітей шкільними приміщеннями.

Згідно з рішенням крайової шкільної ради від 22 серпня 1874 року колишню долинську головну школу перейменовано на державну народну чотирикласну чоловічу школу. Її директором став І. Соболевський, катихитами були Яцикевич і Сьвенх, учителями – Мазуркевич, Білецький і Мушка. За новим рішенням цієї ради від 21 жовтня 1894 року державна народна школа стає п’ятикласною чоловічою і чотирикласною жіночою, а від 23 червня 1903 року – обидві шестикласними. Багато дітвори, зокрема української приналежності, залишалися поза школою.

На місці старої одноповерхової долинської дерев’яної школи, яка була знесена, в 1908 році було відкрито новозбудовану двоповерхову школу.

В 1914 році в Долині працювали дві державні шестикласні школи – чоловіча і жіноча. Як зазначено вище, її керівниками були Леон Гельман і Герміна Ольцгаузер. У жіночій школі навчались діти тільки жіночої статі. Мова викладання в обох школах – польська. Катихитами були представники від греко-католицької і римо-католицької церков, а також і від Мойсейового вчення (єврейської синагоги). Крім цих шкіл, на Брочкові працювала ще євангелистська приватна школа.

Однокласні, двокласні і чотирикласні школи були у селах Долинського повіту. Окружною шкільною радою керував Зенон Глажевський. У ті часи надзвичайно мало було української інтелігенції, вихідцями вони були здебільшого із священичих родин. У місті чи в селі священики проводили серед населення надзвичайно велику виховну і освітню працю, вони і давали початкову освіту дітворі.

Вагомий внесок у розвиток народної освіти, шкільництва, українського національного відродження зробило товариство «Просвіта», яке було засноване в м. Долині 15 серпня 1905 року. Крім цінного щорічного календаря, «Просвіта» організовувала народні свята, подорожі по краю, засновувала друкарні, Народні доми, школи, музеї, торгові курси, економічні організації, видавала популярні книжечки з різних ділянок знань. Вона видала історію України, часописи «Життя і знання», бібліотекарський порадник, видала і наукові твори у двадцяти томах. Вона завжди мала на увазі вічні цінності, як віра, мораль, нація, вироблення гарту духа і сили волі. В 1918 році «Просвіта» стала основою Міністерства освіти ЗУНР, підготувала листопадовий чин у 1918 році, Соборність України в 1919 році, а також героїку січового стрілецтва і ОУН-УПА. З її середовища або в тісній співпраці з нею виникали такі українські громадські об’єднання, як «Рідна школа», «Сокіл», «Боян», «Пласт», «Луг», «Сільський господар», «Українська бесіда», Українське Педагогічне Товариство, а також читальня «Просвіта». З ініціативи товариства «Просвіта» у 1912 році була відкрита у Долині українська приватна гімназія ім. М. Шашкевича. Цю ініціативу запропонував доктор Михайло Пачовський, брат відомого поета Василя і родич о. Івана Пачовського. Недовго вона проіснувала. Після першої світової війни почалися арешти вчителів гімназії. Замість гімназії, почали працювати лише гімназійні курси. Директорами гімназії були Володимир Шпень, Йосип Білецький.

Створене Долинське Українське Педагогічне Товариство організувало і утримувало Приватну учительську семінарію. Збережене свідоцтво за перше півріччя 1918/1919 навчального року, видане уродженці м. Долини Людвиці Ільницькій 1903 року народження, «учениці першого курсу приватної учительської Семінарії «Кружка Українського Педагогічного Товариства в Долині».

Заслуговують уваги предмети, які викладались у семінарії. Насамперед оцінка ставилась за поведінку і пильність в навчанні.

Предмети обов’язкові

  1. релігія
  2. педагогія (перший курс не вивчав)
  3. спеціальна методика і практичні вправи (не вивчав)
  4. українська мова
  5. польська мова
  6. німецька мова
  7. географія
  8. історія в знанню конституції держави і краю
  9. арифметика і наука геометричних форм
  10. історія природи, стоматології і гігієни
  11. фізика
  12. каліграфія
  13. вільноручні рисунки
  14. музика і співи
  15. гра на скрипці
  16. жіночі ручні роботи
  17. руханка

Предмети надобов’язкові

польська мова

Писав(ла) і одержував(ла) письмові вправи … старанно

Опустив(ла) шкільних годин – не оправдав(ла) годин

На сій основі узнаєся …спосібним перейти до кляси … приватної учительської семінарії

Директор (підпис)                       Господар(иня) кляси

Печатка голови «Кружка Українського Педагогічного Товариства в Долині»

Великим авторитетом користувалася в Долині «Рідна школа», в якій початкову освіту здобували однолітки кардинал УГКЦ Мирослав Любачівський і відомий у світі громадсько-політичний діяч, політв’язень польських і німецьких тюрем, член ОУН Омелян Антонович.

Складна історія колишньої Долинської СШ №1. Перед ІІ світовою війною у школі навчалось 720 учнів і працювало 20 учителів. В 1941 році навчання було припинене. В час війни приміщення було спалене. Відбудовано у післявоєнні тяжкі роки, і нормальне навчання поновилось лише в 1946 році.

В 1958 році школа працювала в новому статусі як середня трудова політехнічна з виробничим навчанням. В 1961 році – перший випуск десятикласників. У 60-70-х роках колектив школи вважався одним з найкращих серед навчальних закладів міста в організації навчально-виховної роботи з учнями.

У 2003 році школу реорганізовано в Долинську гімназію №1.

Із стін школи (гімназії) вийшло чимало відомих широкому загалу особистостей, як Степан Коляджин (редактор, поет, перекладач), Генріх Стемлер (письменник), Оксана Грицей (художниця), Микола Хабер (учений, доктор наук), Йосип Набитович (доктор фізико-математичних наук, професор), Михайло Сеньків (фізик, вчений, декан Львівського державного університету ім. І. Франка), Збігнєв Насінник (доктор економічних наук, академік, проф. АН України), Володимир Антонович (зав. кафедри музики Прикарпатського університету), Василь Тисяк (оперний співак), Надія Дичка (поетеса), Сергій Щавінський (спортсмен) та багато ін.

Директором в ній працювали Софія Сова, Петро Крот, Віктор Макосій, Емілія Осідач. Та найдовше цю посаду обіймав (1962-1989 рр.) Лаврів Василь Дмитрович, вчитель української мови і літератури, кандидат педагогічних наук.

В даний час Долинську гімназію №1 очолює Миронюк Людмила Петрівна.

Серед багаточисельного педагогічного колективу різних років заслуговують особливої поваги і вдячності від колишніх учнів, батьків, громадськості такі вчителі як Яніцький Л. В. (він же заступник директора по навчально-виховній роботі), подружжя Різняків (Лідія Альфредівна і Дмитро Михайлович), Гузій К. П., Кос М. М., Мельник Л. В., Штень Я. Й., Гаразд М. С., Осідач Е. Ю., Федьків Л. М., борець за Українську державу, багатолітній політв’язень комуністичних тюрем і концтаборів Стрільців В. С.

Школа №1 не була єдиною в Долині. У післявоєнні роки на Брочкові (нова частина міста) працювала Брочківська семирічна школа. Серед інших, в ній працювала вчителем Литвиненко Н. С. – матір вчительки англійської мови школи №6 Тамари Золотухіної.

Із стрімким розвитком нафтової і газової промисловості зростала і кількість населення, житлових будинків, закладів. У 50-х роках було споруджено нове шкільне приміщення і на основі семирічки відкрито Брочківську середню школу. В 1958-1959 н. р. в ній навчалось 286 учнів, працювало 18 учителів. Очолювала школу Ламенчук Аглая Альфредівна.

В 1960-1961 н. р. Брочківську середню школу було реорганізовано на Долинську середню школу №2. Очолив її Крот Петро Васильович. Тоді у ній уже нараховувалось 409 учнів, було 16 класів і працювало понад 30 учителів. Протягом декількох навчальних років директором Долинської СШ №2 був Климишин Трохим Овсійович.

На той час, крім двох денних загальноосвітніх середніх шкіл, у місті діяли і дві школи робітничої молоді, школу №1 очолювала Заярнюк Валентина Марківна, №2 – Бордун Поліна Лаврентіївна. Крім Заярнюк В. М., директором Долинської школи робітничої молоді №1 працювали Рябов Михайло Федорович, Дубей Євгенія Андріївна, Коршунова Варвара Антонівна.

Ці школи були ліквідовані в кінці 60-х – початку 70-х рр.

В 1966-1967 н. р. у Долинській СШ №2 нараховувалось уже 846 учнів. Бракувало приміщень. Навчання проводилось у дві зміни. Учні молодших класів вимушені були навчатись у сусідньому приміщенні НГВУ-РЕК-у (ремонтно-експлуатаційній конторі). Там же пра-цювала і школа робіт-ничої молоді. Настала нагальна потреба бу-дівництва шкільних приміщень, зміцнення навчально-виробничої  бази. З цією метою наприкінці 1967-1968 н. р. було переведено інспектора шкіл Долинського районного відділу народної освіти Янковського С. С. на посаду директора Долинської СШ №2, на якій працював протягом 10 років. При допомозі тодішньої влади, керівників нафтової промисловості було добудовано СШ №2 і в 1973 році здано в експлуатацію 10 типових класних кімнат, спортзал, актовий зал, їдальню, майстерню по дереву і металу та котельню. Спортзал був одним із кращих серед шкіл області. Міцні знання з основ наук давали учням вчителі цієї школи Сподар Ю. І., Морозова Н. Г., Різник П. О., Мацьків Е. П., Пісоцька Є. Д., Усенко Г. К., Слижук Д. М., Тиндик Д. Г., Білуник І. М. (вона ж заступник директора), Козій Д. М., Боболя Л. М., Рудько Л. Т. та ін.

Незабаром керівники міста і району вирішили на базі школи №2 організувати перше в районі середнє технічне професійне училище. Та в Міністерстві освіти цей проект відхилили. Зважаючи на те, що неподалік щойно було збудовано типову школу №6, середню школу №2 було ліквідовано, а учнів та частину вчителів переведено в СШ №6. На базі колишньої школи №2 було відкрито Долинську допоміжну школу-інтернат, яку очолив теж Янковський С. С. Проіснувала вона лише протягом двох навчальних років і в 1980 році була ліквідована.

В місті працювала і Долинська восьмирічна школа №3. В 1962-1963 н. р. в ній навчалось 225 учнів і працювало 14 вчителів. Директором цього навчального закладу довгі роки працювала Трач Людмила Іванівна. Та вже у 1981-1982 н. р. у школі навчався лише 31 учень і було 6 класів. Незабаром вона теж була закрита, а учні переведені до СШ №1.

У 1961 р. була відкрита Долинська ДЮСШ, яка успішно працює і сьогодні. З 1961 по 2003 рік директором цієї відомої поза межами району спортивної школи працював Василик Петро Федорович. У школі працює 5 відділень: легка атлетика, греко-римська боротьба, футбол, волейбол, плавання. Підготовлено 4 майстри спорту міжнародного класу, 20 майстрів спорту, понад 100 кандидатів у майстри спорту. Тепер школу очолює Мадій Михайло Михайлович. Вагомий внесок у фізичне виховання школярів внесли Максименко І. В., Король Р. Є., Чернецький С. Я., Гурман Я. Д.

1963 року заснована Долинська школа-інтернат. 8 серпня 1994 року на базі діючої середньої школи-інтернату відкрито гімназію-інтернат. В 1998 році гімназії-інтернату надано статус Всеукраїнського експериментального педагогічного майданчика, головною метою якого було розширення наукової роботи з проблем формування життєвої компетентності учнів шкіл-інтернатів, інтеграції їх у суспільство із ринковою економікою, соціокультурний простір. Гімназія-інтернат є базовим закладом Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України щодо розробки та апробації програмного, підручникового, методичного забезпечення навчально-виховного процесу. Першим директором школи-інтернату був Барчук Дмитро Антонович, заступниками – Зрайко Григорій Васильович і Марущак Іван Васильович. В 1963-1964 н. р. навчалось 638 учнів, класів – 19, вчителів – 65.

Пізніше школу очолювали Горецький Іван Миколайович, Кулінич Володимир Оврамович, Запухлий Іван Онуфрійович, Кучер Григорій Філімонович, Черняхівський Василь Іванович, Мазуркевич Юрій Олександрович. Тепер школу очолює Токарська Людмила Григорівна. Заступники директора – Юрів Володимир Васильович, Воробець Мирон Йосипович і Шевченко Алла Вікторівна. Гімназія-інтернат налічує 87 педагогів, з них – 54 вчителі і 33 вихователі.

Серед багаточисельного педагогічного колективу користувались заслуженим авторитетом серед учнів, батьків, громадськості міста та давали міцні знання учням з основ наук такі ветерани-вчителі як Ільницький Йосип Іванович (він же заступник директора з навчально-виховної роботи), Сенько Ганна Федорівна, Максимович Стефанія Іванівна, Янковська Ярослава Василівна, Савчук Петро Петрович, Горішній Тома Андрійович, Король Ростислав Євгенович, з теперішнього покоління – Качанівська Леся Романівна, Чернецька Марта Ярославівна, Андрейко Петро Омелянович, Гасій Надія Євстахіївна, Романків Галина Іванівна, Зовбень Галина Василівна.

В 1965 році була відкрита Долинська заочна середня школа. У свій час нею було охоплено понад 1000 учнів-заочників. Очолював школу Крот Петро Васильович та ін. Керівником цього навчального закладу довгі роки працювала Кліпановська Раїса Федосіївна.

В 1967 році була збудована типова Долинська середня школа І-ІІІ ступенів №4 на кошти Долинського НГВУ «Долинанафтогаз» (нач. Воронецький В. К.) і шефського підприємства Долинського ГПЗ (директор Тусевич І. О.). Навчання розпочалось 30 листопада, хоч будівельники ще закінчували опоряджувальні роботи в спортивному і актовому залах. Школа прийняла до стін 1340 учнів і понад 60 вчителів і вихователів, 25 технічних працівників. За кількістю учнів та чисельністю вчителів школа тоді була найбільшою в районі. Очолив школу Марковський Микола Михайлович. Заступником директора по навчально-виховній роботі були призначені Рябов Михайло Федорович і Зайцева Майя Семенівна, організатором по позакласній роботі – Куликов Василь Андрійович.

З 22 березня 1968 року Марковського М. М. перевели на посаду завідуючого районним відділом освіти. Обов’язки директора виконував Рябов М. Ф. Пізніше школу №4 очолювали Возняк О. М., Самолюк В. Г., Зайцева М. С., Романишин М. В., Воробець М. Й. В даний час директором школи №4 працює Воробець Василь Васильович.

Із стін школи вийшли такі доктори наук як Блажієвський Микола Євстахійович, Дубей Ігор Ярославович, Попович Василь Іванович, Бойчук Володимир Ярославович, кандидати наук – Коваль Тетяна Зіновіївна, Федунів Ігор Богданович.

Випускники школи – міський голова Гаразд Володимир Степанович, начальник відділу освіти РДА Сподар Володимир Степанович, головний лікар поліклініки НГВУ «Долинанафтогаз» – Данилюк Микола Миколайович, медсанчастини – Муль Михайло Михайлович, заступник голови правління «Укртрансгаз» Вовків Тарас Богданович, начальник «Долина водоканал» Мазур Михайло Михайлович, заст. нач. Прикарпатського УБР Гуць Анатолій Васильович та ін. Двадцять випускників працюють учителями цієї школи.

10 листопада 1968 року була відкрита єдина в місті і районі російськомовна Долинська загальноосвітня школа №5. Першим директором її став Рябов Михайло Федорович, рідною мовою якого була російська чи то башкирська. Він був здібним керівником, за фахом математик, але далекий від українських справ, як і в цілому більшість вчителів. Школою було охоплено 245 учнів, переважно діти росіян, військовослужбовців.

Першим заступником директора був Кулінич В. А. У 1988-1989 н. р. в СШ №5 уже нараховувалось 326 учнів, з них за національною приналежністю 152 росіяни, 150 українців і 24 інших національностей. За всі роки її існування тут навчалося в середньому 300 учнів.

Російська школа №5 – приклад того, як комуністичний режим здійснював русифікацію українського народу. Вона користувалася великими привілеями як під час відкриття самої школи, формування класів, так і поділу їх на групи, додаткові оплати за вивчення російської мови тощо. Не приділялась належна увага вивченню української мови і літератури, учнями-росіянами вона ігнорувалась. Першими вчителями школи були Пузанова Л. А., Канишина Т. А., Богатир Т. М., Щуровський М. О., Донченко І. Т., Сисоєва В. В., Сотникова Л. І., Покидько Н. Н., Княжевська В. М., Аксютенкова А. П.

У 1984 році директором школи №5 став Рудик Роман Дмитрович, який на зорі Незалежності активно сприяв переходу російськомовної школи на українську. Він був умілим керівником і організатором учнівського і вчительського колективів, користувався в місті і районі загальною повагою і авторитетом. Пройшли роки… На карті світу постала держава Україна. 1991 року в російській школі відкрився перший український клас, керівником якого стала вчителька Олійник Катерина Йосипівна. Після проголошення Незалежності школа стала не тільки україномовною, а в ній відбулись докорінні зміни у навчально-виховному процесі. Очолила школу Видрак Любов Василівна, голова районної організації Конгресу Українських Націоналістів.

В 1974 році заснована Долинська СШ №6. Працювала вона спочатку у приміщенні науково-дослідних і проектних робіт Долинського НГВУ «Долинанафтогаз». Першим директором школи був призначений Маслій Дмитро Миколайович. У грудні 1975 було розпочато будівництво нового типового приміщення Долинської середньої школи №6 на 1000 учнемісць. 1 вересня 1976 року відбулося урочисте її відкриття. Директором школи став Марковський Микола Михайлович. У школі працювало 35 учителів. Педагогічний і учнівський колективи формувались із частини переведених педагогів Долинської СШ №4 та учнів 2-9 класів міських шкіл і шкіл найближчих населених пунктів. У вересні 1980 року після ліквідації Долинської середньої школи №2 учні цієї школи та в більшості вчителів теж були переведені у школу №6.

У 1987-1988 н. р. в школі було запроваджене поглиблене вивчення іноземних мов – англійської, німецької, французької (з 5-го класу).

У 1998 розпочалася співпраця школи з вищими навчальними закладами: Київським міжнародним університетом, Івано-Франківським інститутом менеджменту та економіки «Галицька Академія», Сумським держуніверситетом, Коломийським економіко-правничим коледжем, Київським національним торгово-економічним університетом. Багато випускників району пройшло відповідну підготовку на базі школи №6 і стали студентами.

У 2003 році Долинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів реорганізована у Долинську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови. Школа активно включилась у міжнародні освітні проекти.

У 2007 році її реорганізовано знову, зокрема у Долинську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №6 з поглибленим вивченням предметів. За цей період школу закінчило із золотою медаллю 120 учнів, із срібною – 126. Школу очолює Василюк Георгій Григорович.

У 1977 році був створений міжшкільний Долинський навчально-виробничий комбінат. Першим його директором був надзвичайно здібний і талановитий Снісар Микола Феодосійович, заступник директора – Медвідь Микола Андрійович. В комбінаті було відкрито 6 профілів, на яких навчалося 344 учні із шкіл міста Долина. За профілями були закріплені базові підприємства:

1)    автосправа – Долинське автопідприємство 0811 (Мороз В. І.)

2)    швейна справа – Долинська швейна фабрика (Остафійчук Д. С.)

3)    художня різьба по дереву – Вигодський лісокомбінат (Калуцький І. Ф.)

4)    кулінарна справа – Долинське районне споживче товариство (Мушинський Й. О.)

5)    слюсарна справа – Долинське НГВУ «Долинанафтогаз».

Ці підприємства виділяли обладнання, навчальні і транспортні засоби, а також направляли на роботу в комбінат своїх працівників майстрами виробничого навчання, які і зараз там працюють, зокрема Лука О. М., Юрчишин Іван Васильович, Носович М. С., Мельник Б. В., Клецун Л. В.

Життя ставило нові вимоги, відкривались нові профільні навчання, як торгова справа, прядильно-мотальна, будівельна. Учні шили постільну білизну, рукавиці, фартухи, сумки, дитячі вироби, різьбили декоративні сувеніри, світильники, випікали кондитерські вироби та ін. Ця продукція реалізовувалась базовими підприємствами, а праця школярів оплачувалась. У 1987 році директором комбінату був призначений Бучок Омелян Володимирович. Разом з вчителем інформатики Веселовським Дмитром Михайловичем вони відкрили нові профілі – оператори ЕОМ з основами прикладної економіки та менеджменту і маркетингу з вивченням оподаткування.

У комбінаті пройшли курси навчання 11.642 учні, з них 8.435 отримали свідоцтво про присвоєння професій:

1)    водій автомобіля – 2.930;

2)    слюсар-ремонтник – 506;

3)    різальник по дереву та бересті – 822;

4)    швачка – 1.134;

5)    кухар – 1.296;

6)    продавець продтоварів – 325;

7)    прядильниця – 507;

8)    будівельник – 146;

9)    оператор комп’ютерного набору – 769.

Допрофесійну освіту з основ ринкової економіки здобули 565 учнів.

На базі комбінату в 1994 році було проведено фінал першого відкритого чемпіонату України МЕ8Е (моделювання економічної ситуації в умовах ринку), в якому взяли участь 16 команд з України, Білорусії, Литви, США.

У місті функціонує і Долинський районний будинок дитячої та юнацької творчості (керівник Королюк В. В.), в якому діти розвивають свої таланти в таких гуртках: хоровий, радіотелеграфічний, радіотехнічний, туристичний, театральний, художньої фотографії та ін.

В цьому будинку працювали широкому загалу відомі Соловій Юрій Богданович та Грицей Оксана Йосипівна. Довгі роки у місті працює і Долинський дитячий будинок, директором якого тривалий час була Гуменюк Муза Євгенівна.

6 жовтня 1990 року відбулося відкриття ще однієї новозбудованої типової Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7. Освячували це дійство довголітній політв’язень о. Ярослав Лесів і о. Василь Керницький. Директором школи було призначено Федорка Михайла Васильовича, який на цій посаді працює і по даний час. Заступниками директора з навчально-виховної роботи були Чміль Михайло Васильович і Нестор Володимир Олексійович, з виховної роботи – Волковецька (Чепіль) Оксана Василівна. Пізніше на посади заступника директора були призначені Нагірний Мирон Григорович, Микулина Ірина Василівна, Королько Тамара Василівна, Данилко Наталія Михайлівна.

Школу закінчило 963 випускники, з них із золотою і срібною медаллю – 76. В ній працює понад 70 вчителів.

Наймолодший серед навчальних закладів міста – Долинський природничо-математичний ліцей. Славиться він передусім здібними учнями і талановитими педагогами. Свою історію веде з 27 серпня 1992 року. Він створювався як спеціальний навчальний заклад для обдарованих дітей. З 1 вересня 1993 року розпочав навчально-виховний процес як навчальний заклад в новому приміщенні. Педагогічний колектив нараховував 22 вчителі. Директором ліцею був призначений Чміль Михайло Васильович, заступником по навчально-виховній роботі – Ільницький Йосип Іванович, які і по даний час працюють на цій посаді. Деякий час заступником директора по виховній роботі працювала Волковецька О. В., яка проводила значну роботу з патріотичного виховання ліцеїстів. Серед талановитого педколективу, його високої професійності, вагомий внесок в успішне оволодіння учнями програмного матеріалу внесли такі вчителі, як Волковецька З. М., Варик В. В., Матіїшин Б. Д., Башинська Н. В., Капінус Я. Р., Пиріжок О. Ю., Сєдова О. О., Новак В. І., Мельник Н. М. та ін.

У 2009 році в м. Долині працюють:

1)    чотири загальноосвітні середні школи – №№4, 5, 6, 7 (директори Воробець В. В., Видрак Л. В., Василюк Г. Г., Федорко М. В.);

2)    три освітні навчальні заклади нового типу – ліцей, гімназія №1, гімназія-інтернат (Чміль М. В., Мироник Л. П., Токарська Л. Г.) ;

3)    Долинський навчально-виховний комплекс №2 (школа-садок);

4)    Долинська вечірня загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів (директор Свирида Л. Й.).

Позашкільні установи

  1. Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (Бучок О. В.);
  2. Долинська ДЮСШ (Мадій М. М.);
  3. Долинська станція юних техніків (Кепша Я. С.);
  4. Будинок дитячої та юнацької творчості (Круліковська О. М.);

Дошкільні заклади

  1. «Зірочка» (зав. Гуменюк Т. М.);
  2. «Росинка» (Коропецька М. І.);
  3. «Сонечко» (Рибак Л. М.);
  4. «Теремок»(Дзвонарьова Д. М.).

До речі, названі позашкільні і дошкільні заклади працювали упродовж багатьох років. За совєтської влади ще й працював Будинок піонерів. Разом освітніх закладів різного типу – 18.

На 1 вересня 2008-2009 н. р. нараховувалось учнів шкіл міста Долини 3.510, по району – 8.972.

З метою здійснення належного керівництва навчально-виховними закладами та контролю за їх роботою ще в 1946 році був створений Долинський районний відділ народної освіти. По суті ця структура збереглася і до сьогоднішніх часів. Райвно очолювали завідувачі:

  1. Бургай – до 31.03.1947 р. (ім’я та по батькові не встановлено)
  2. Яценович – з 01.04.1947 р. до 31.12.1951 р.
  3. Савранська М. Б. – з 01.01.1952 р. до 31.08.1952 р.
  4. Клітецький – з 01.09.1952 р. до 14.02.1954 р.
  5. Крот П. В. – з 15.02.1954 р. до 25.07.1956 р.
  6. Донченко І. Т. – з 26.07.1956 р. до 20.05.1958 р.
  7. Крот П. В. – з 21.05.1958 р. до 30.07.1960 р.
  8. Барчук Д. А. – з 16.08.1960 р. до 30.08.1963 р.
  9. Самолюк В. Г. – з 01.09.1963 р. до 31.03.1968 р.
  10. Марковський М. М. – з 01.04.1968 р. до 31.08.1975 р.
  11. Білуник І. Ф. – з 01.09.1975 р. до 21.12.1982 р.
  12. Лаврович П. М. – з 22.12.1982 р. до 14. 08. 1984 р.
  13. Мазуркевич Ю. О. – з 15.08.1984 р. до 31.12.1995 р.
  14. Воробець М. Й. – з 01.01.1996 р. до 08.04.2005 р.

Раніше склад райвно був невеликим. Так, в 1963-1968 рр. його очолював завідуючий і лише два інспектори шкіл. Не було методичного кабінету. Навіть голова профспілки працівників освіти працював на громадських засадах. Тоді до Долинського району належала Болехівщина і частина Рожнятівського району. В районі нараховувалось 17 тисяч учнів.

Між інспекторами шкіл були чітко розподілені обов’язки, закріплені освітні заклади долинського і болехівського кущів, за роботу яких несли відповідальність. Інспектор шкіл повинен був не тільки бездоганно і глибоко знати свій предмет за фахом, але й вимоги усіх інших навчальних програм освітніх закладів. Він повинен був мати організаторські здібності та об’єктивно оцінювати роботу педагогічних колективів, втілювати у практику передовий педагогічний досвід. Порівняно з теперішнім часом він мав досить широкі впливові права у своїй діяльності, з його думкою та висновками про роботу шкіл рахувались.

У ці далекі роки інспектором шкіл працював Зюбрик Іван Антонович, який досконало знав роботу апарату райвно, структуру освітніх закладів, уміло працював з педагогічними кадрами, був ретельним у статистичній звітності, обліку учнівських та учительських колективів, знав напам’ять прізвища, імена та по батькові дуже багато вчителів не тільки міста, а й району. Любив спорт і художню самодіяльність, дбав про престиж шкіл. Користувався загальною приязню й авторитетом серед вчительства і громадськості. Був звільнений з роботи за те, що організував похорон матері за церковним обрядом.

Відділом народної освіти насамперед зосереджувалась увага на підбір та розстановку педагогічних кадрів, підвищення їх професійного рівня шляхом самоосвіти, участі в громадському житті міста, сала, району. Робота школи оцінювалась за результатами знань та практичних навичок учнів з основ наук, їх участі у суспільно-корисній праці, дотримання ними «Правил поведінки учня».

Під час перевірки роботи школи найперше йшла мова про всеобуч, потім – санітарно-гігієнічний стан приміщень, охайність і здоров’я учнів, виконання ними домашніх завдань, перегляд їх щоденників, зошитів, підручників тощо. Ретельно перевірялось відвідування учнями школи, пропуск занять без поважних причин…

Всі діти шкільного віку обов’язково мали бути охоплені всеобучем. Окрема категорія дітей залучалась до навчання у допоміжні спецшколи-інтернами, які працювали в м. Болехові і селищі міського типу Вигоді. Після закінчення загальноосвітніх семирічок чи восьмирічок діти мали здобувати різними формами і середню освіту. Так, після закінчення Долинської 8-річної школи №3 діти продовжували навчатись у Долинській СШ №1. Йшла наполеглива боротьба проти вештання неповнолітніх поза школою, вулицями у пізні вечори. Від керівників шкіл вимагались офіційні довідки про учнів, які закінчили восьмирічку і вибули із стін рідної школи, чи вони дійсно продовжують здобувати середню освіту, навчаючись у технікумах, ПТУ, вечірній школі. З різних причин поодиноких працевлаштовували. Навіть цигани навчались у Долинській школі-інтернаті. Рідкісним явищем було вживання дітьми алкоголю, тютюнових виробів, крадіжки. Не було такого ганебного явища, як вживання наркотиків. На вулицях міста в нічний час працювали громадські патрулі.

У ці далекі часи учителі були надзвичайно перевантажені не так основною працею, як різноманітними дорученнями, зайвою писаниною, позакласною і позашкільною роботою, обов’язковою участю у різних заходах. Місяцями працювали з учнями на колгоспному полі. Майже без відпочинку важко працювали класоводи. На їх плечі лягала і фізкультура, і ручна праця, співи та малювання.

Керівники шкіл зазнавали прилюдних зневаг від вказівок райкому КПУ. Та найбільше їх критикували за низький рівень атеїстичного і в цілому комуністичного виховання учнів. І мало хто з них наважувався щось заперечувати чи оправдовуватись. Критика тодішніх керманичів панувала скрізь і понад усе, а керівник чи вчитель мав її покірно сприймати як належне, дякуючи партії за порадоньку. В іншому випадку міг позбутись праці чи посади.

Завдяки батькам, які за всіх часів прагнули дати своїм дітям відповідну освіту, та сумлінній низькооплачуваній самовідданій праці вчителів, які давали глибокі знання своїм учням, багато випускників шкіл без хабарів і протекцій здобуло вищу освіту, стали висококваліфікованими інженерами, економістами, лікарями, вчителями, правниками, журналістами, вченими, тими, що зветься українською елітою. Чимало з них влилося у боротьбу за Українську незалежну державу, її утвердження та розвій.

З 14.04.2005 року начальником відділу освіти Долинської районної державної адміністрації працює Сподар Володимир Степанович, його заступник – Петренко Юрій Олександрович. Крім них, у штаті ще 2 інспектори шкіл і 14 працівників методичного кабінету. Разом 18 осіб. Очолює кабінет Гошовська Тетяна Іллівна. У відділі працюють і допоміжні служби.

Методичний кабінет спрямовує свої зусилля на удосконалення професійної майстерності педагогічних працівників, покращення результативності і якості навчально-виховного процесу шляхом впровадження результатів науково-педагогічних досліджень передового педагогічного досвіду та інноваційних освітніх методик (технологій).