Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Церква Серця Ісуса та Серця Марії

Церква Серця Ісуса та Серця Марії

Роман Козій,

архітектор, лауреат премії

ім. І. Вагилевича

Церква «Серця Ісуса і серця Марії» виникла в Долині в 1990 р.

Історія цього приміщення сягає в глибину минулих століть.

Наш край завжди був ласим шматком для різних загарбників. В минулі століття загарбництво процвітало, діяло правило: хто сильніший, той господар. Сильніший збирав військо, завойовував територію, садив своїх урядників і починав визискувати місцеве населення.

Так було і з Галичиною. Спочатку поляки, а потім Австрійська імперія визискували наш край. Австрія, проводячи політику колонізації, створювала свої села, яких тільки на території нашого району було 13.

Збираючи незаможних німців по всій території імперії, їх переселяли у Галичину. Надавались їм голі місця і все доводилось починати з початку. Німці поселялися селами згідно віросповідання. Переселенці були двох конфесій: като-лики і євангелики. З українським населенням переселенці порозумілися скоро, ворожнечі не було, а з поляками порозуміння не знаходили. Переселен-ці вирізнялися великою працелюбністю, наполегливістю та дисципліною. Хати будували добротні, добротними були і господарські споруди, зразковим благоустрій вулиць і садиб. В них був кращий сільськогосподарський реманент, вища культура землеробства, що служило добрим прикладом для місцевого населення. Вони були добрими і економними господарями, і це в скорому часі дало позитивні результати, багато з них стали багатими, тримали слуг і велику господарку. Одягалися просто, як і українці. Це, звичайно, були штани і куртка. Взувалися в “трепки” (дерев’яна підошва обшита шкірою). Зимою одівали теплу куртку, а також кожух , який перейняли від українців. Сім`ї були багатодітними, дуже віруючими, зберігали свою мову і культуру. Майже в кожному селі були школа і кірха. Святкували свої свята: кербаль (обжинки), кірхбаль (празник) та всі інші свята в році.

На околицях Долини було два німецьких села: Брочків і Обліски, в яких проживали католики і євангеліки. На Брочкові була збудована кірха з дерева, яку в 1904 р. перебудували на цегляну. Користувалися нею і жителі села Обліски.

Це була прямокутна споруда, збудована в готичному стилі. Вхід був з боку вул. Б. Хмельницького, акцентований чотиригранною вежею з стрімким чотиригранним дахом, увінчаним хрестом. Цвинтар цієї церкви знаходився по вул. Б. Хмельницького . Тепер зайнятий територією газконтори і базару.

В 1939 році, з приєднанням Галичини до Радянської України, німці були змушені покинути СРСР. Вони виїхали і приміщення церкви залишилось без використання.

В 1944 році з звільненням Долини від фашистів, на території міста розпочався інтенсивний пошук нафти. У 1949 році розпочато буріння глибокої, як на той час, свердловини №1 на Підлівчу. На глибині 1818 м сталася аварія, яку ліквідувати не змогли і з свердловини вдарив потужний фонтан нафти. З відкриттям нафтового родовища гостро стало питання розвитку інфраструктури промислу, і в приміщенні церкви, яке пустувало, в 1950 р. влаштовують механічну майстерню. Майстерня була не довго. Об’єм бурових робіт збільшувався дуже швидко і тому приміщення майстерні виявилося замалим. Для майстерні було побудоване нове, а приміщення церкви вирішено переобладнати під клуб нафтовиків, кількість яких з кожним днем збільшувалась. В 1952 році розроблено проект реконструкції з добудовою приміщення кірхи під клуб. Проект розробляв Івано-Франківський проектний інститут “Діпроміст”. До приміщення кірхи було добудовано з східного і північного боків різні підсобні і допоміжні приміщення, а в церкві влаштували зал для глядачів. Під сценою запроектовано приміщення для оркестру, але дренажу не зробили і там постійно стояла вода, поширюючи сирість і грибок. Клуб ввели в експлуатацію в 1953 році. Тут відбувалися урочисті збори, концерти, танці молоді. Скоро виявилось, що будинок культури розташований на околиці міста, а центр щораз більше формувався на перетині вул. Грушевського та проспекту Незалежності. Виникло питання будівництва нового будинку культури і в 1971 році починається його будівництво. Після побудови нового будинку культури нафтовиків в центрі нової Долини (Будинок Техніки) старе приміщення передали під будинок піонерів. З розпадом союзу та проголошенням незалежності потреба в будинку піонерів відпала.

Місцеві жителі стали вимагати у влади повернути це приміщення під релігійну споруду. Так як церкви в цьому районі не було, міська рада своїм рішенням передала приміщення релігійній громаді УГКЦ. Організація в ньому церкви вимагала дуже серйозної реконструкції і ремонту. Створена громада з великим ентузіазмом взялася за цю справу. В першу чергу було звільнено вестибюль від зайвих прибудов і сходів. В ньому встановили тимчасовий іконостас, виготовлений у Львові, і в1992 р. розпочали Богослужіння. Парохом церкви був призначений о. В. Левицький. Людина різносторонніх поглядів, принциповий і, володіючи добрими організаторськими здібностями, він з великим ентузіазмом і наполегливістю взявся за організацію духовного життя не тільки в церкві, але і у місті, і за його межами. Проводить велику місійну роботу. Організовує перший в державі духовний дитячий ансамбль «Діти світла», який своїм мелодійним співом прикрашає майже всі заходи міста, багато гастролює по нашій та інших областях нашої держави, неодноразово бував і за її межами. Ансамбль став лауреатом фестивалю «Пісні незабутого краю» та одержав нагороди багатьох інших конкурсів. У церкві діє чудовий хор, керівником якого є дочка священика п. Я. Соловій. Священик постійно вдосконалює свою виконавську майстерність, є чи не єдиним священиком такого плану. Його чудовий голос люблять і слухають з великим задоволенням.

В 1994 р. приватним підприємством “Архформ”, директором якого є наш земляк, уроженець с. Яворів, архітектор Чулуп Микола Михайлович, розроблено проект (проектні пропозиції) по реконструкції існуючої споруди під церкву. Громада приступила до ремонтних і реставраційних робіт . Реконструкція ішла повільно. Для осушення приміщення парафіяни вирішили спочатку провести дренажні роботи, які розпочали в 1992 р. і закінчили в 1993 р. Роботи проводились під керівництвом досвідченого інженера-сантехніка п. І. В. Глеба. Після розробки проекту приступили до закладки фундаментів під колони, на які опирається головна баня церкви, а також під колони, на які опираються хори. Всі ці роботи виконувались господарським способом. Виконували жителі навколишніх вулиць, часто і в позаробочий час. В 1995 р. роботами керував інженер-будівельник п. Винник. В 1996-1997 рр. прорабами недовго були п. Новошицький і п. Прокопишин. При пристосуванні залу кірхи до демонстрації кіно вікна були замуровані. Проект відновлення природного освітлення залу, як і опалення, розробив архітектор п. М. Далявський. Зараз зал добре освітлений і теплий, адже опалення влаштовано у підлозі, що є дуже вигідним для церков. Наполеглива праця дала свої результати. З завершенням основних будівельних робіт в 2001 р. приступили до оздоблювальних робіт головного залу церкви. Виготовлення престолу і ківоту доручили знаному в нашому краї майстру, жителю села Солукова п. М. Кудибину. Він же виготовив і проповідальницю. Ці речі, чудової мистецької роботи, є гідною окрасою храму. Розписи стін виконували художники з м. Дрогобича під керівництвом п. І. Орищака. Разом з ним працювали С. Булко, Є. Хруник , І. Леськів. Іконостас замовили у чудового майстра, художника Р. Яворського, сина священика з с. Лисовичі. 7 січня 2004 р. було освячено новий обрядовий зал церкви, що влаштований на місці кірхи.

Церква є дещо незвична в плануванні. Спочатку була пропозиція всі добудови розвалити, але перемогла інша думка, використати всі приміщення по-господарськи, що і зроблено. В приміщенні не пустує жодне приміщення.

Роботи по оздобленню фасадів ще багато. Треба міняти конфігурацію даху, міняти вікна в прибудованих частинах храму, побудувати дзвіницю.

Наш край часто відвідують так звані «галицькі німці». Це предки тих, що в 1939 році виїхали з Долини. Вони цікавляться своєю історією, але, на жаль, показати їм є мало що. Нема друкованих видань і ця публікація є першою спробою заповнити цю прогалину. Над історією цієї церкви ще треба багато працювати, вивчати архіви, доповнювати відомості про неї.

В церкві знову лунають щирі молитви і подяка Богові за його ласки.

Використана література:

  1. Батьківщина Галичина в фотографіях.
  2. Чулуп М. Проект реконструкції приміщення під церкву, розроблений приватним підприємством «Архформ». —1994.
  3. Ярич І. Біля витоків поселень Долинщини та Болехова. — Долина, 2007. — С. 51.
  4. Газета «Свіча». № 4 від 14.01.2004 р.
  5. Спогади очевидців.