Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Головна » Статті » З історії Долини Випуск 1 » Віче окружне в Долині 21 серпня 1884 року. Участь Івана Франка

Віче окружне в Долині 21 серпня 1884 року. Участь Івана Франка

Микола Проців,
прес-секретар Долинської міської ради,
член Наукового товариства імені Шевченка


Назву розвідки мені «підказала» телеграма Івану Франку, відправлена з Долини 20 серпня 1884 року о.Заячківським за адресою: «Пан Іван Франко Львів вулиця Ліндого помешкання 3» (1). Короткий текст, всього три слова: «Просимо очікуємо доконче» і підпис – «Заячківський».

І я почав з’ясовувати контекст чи обставини, які спонукали появі цієї телеграми. Та й оперативність тодішньої поштової служби мене приємно здивувала. Адже тоді доби вистачило для повідомлення адресата у Львові та його прибуття в Долину на віче.

Перечитуючи документи того часу, публікації в часописах, я прийшов до висновку, що все, що дотичне до віче та й саме віче в Долині в далекому 1884 році залишається актуальним і нині. Можливо зловживатиму цитатами, але вони видались мені доречними, аби провести паралель між тим часом і сьогоденням.

Кілька слів про автора телеграми. Заячківський Осип (14.04.1810, м.Львів – березень 1894) – священик УГКЦ, громадсько-культурний діяч, почес­ний член „Просвіти”. Закінчивши теологічні студії у Відні, 1833 року був рукоположений. Спочатку був парохом у с.Мостки недалеко Львова, а пізніше у Крихівцях біля Станіславова. Починаючи з 1839 року, і аж до смерті був священиком у Лоп’янці і Грабові на Рожнятівщині.

Отець Осип Заячківський брав активну участь у громадсько-політичному житті краю. Він був членом «Руської Ради» у Стрию (1848). Був єдиним представником із провінції, із с. Лоп’янка Долинського по­віту, на перших установчих зборах „Просвіти” 8 грудня 1868 р.

Зусиллями о. Заячківського було засновано „Братство тверезості”. Брав участь у заснуванні політичного товариства „Народна Рада” у Долині. Був його головою.

Нічого дивного, що саме о. Заячківський дав телеграму Івану Франку. «В Долині завязало ся в р. 1881, перше повітове Товариство політичне…Повітову „Раду Народну” в Долині заснувано заходами: о. Йосифа Заячківського з Лопянки, д-ра Теофіля Витошинського і Мих. Витвицького з Долини, та до виділу увійшли іще: о. Венедикт Ружицький, о. Ал. Бачинський і о. Хризант Колянковський. Відтак за Долиною обізвалась Турка і инші повіти…» (2).

У 1884 році Іван Франко бував не раз на Прикарпатті. Про це писали Петро Арсенич, Іван Білинкевич, Володимир Полєк, Ігор Любинець, Богдан Гаврилів, Роман Скворій та інші. Достатньо згадати студентську мандрівку та «Мандрівничу хроніку»: «Дня 2 серпня. Болехів», «Дня 3 серпня. Калуш» (3).

Іван Франко був бажаним в той час на Прикарпатті. Клементина Попович так про це писала: «Було це наприкінці минулого століття (1884), коли галичани, пробуджені уже здебільшого національно, починали також з правила здійматися і за кличами загальнолюдськими. Особливо молодь ентузіально перейматись новими ідеями, яких головними речниками були тоді у нас Іван Франко з Павликом» (4).

Згаданій телеграмі передував лист від 15 серпня 1884 року (5) до Івана Франка Володимира Левицького (Лукича), що в той час працював нотарем у Болехові Долинського повіту, в якому є, зокрема, такі слова:

«Долинські Русини заповіли на 21 серпня с.м. (по полудни о 2 год.) віче Русинів Долиньского і сусїдних повітів. Як то звичайно у нас дїєся, поставлено відбути віче і оголошено шумно часописами – а не порузуміли ся хто і який реферат буде держав, мимо те, що заголовки рефератів теж оголошено!..

Тепер показалось, що нема кому держати четвертого реферату, котрий гласить: «Як би нам заводити тверезість, читальнї, спів хоральний, крамниці, шпихлїрі, каси позичкові, щоби тим видобутися з нашої нужди?»

І дійсно, в часописі «Діло» від 26 липня (7 серпня) 1884 року № 86 було опубліковано відозву «До Русинів Долинського і сусідніх повітів»:

«Браття!

З кожним роком доля руського народу стає важчою і важчою. Видат-ки на потреби державні, крайові, повітові і громадські щораз збільшуються, а доходи не ростуть в рівній мірі.

До тих і інших тягарів прилучаються ще шкоди, які роблять неврегульовані річки нашим полям, а звірина нашим засівам і худобі. Притиснений потребою, шукає наш господар допомоги в банку, і доводить до того, що тратить свій грунт, свою батьківщину, і щораз більше руської землі переходить в чужі руки.

Рівночасно з нашим майном, нашою землею, затрачуються щораз більше наші народні права. Не можемо добитися права мови, за поручених конституцією, а й в інші справи наші втручаються чужі неприязні їм люди…

Від наших заступників у соймі і раді державній не можемо очікувати, щоби самі оборонили наше добро і наші права. Народ бо, заманений і придушений, вибрав собі в більшій частині заступників таких, котрі більше за свої права дбають, як про його. Нам треба, отже, і самим взятись за діло!

Браття! Русини Долинського і сусідніх повітів!

Наш Найясніший монарх позволив нам згромаджуватись і радитись у своїх справах. Для того зійдімося всі до Долини в четвер, 9 (21) серпня і порадимося:

1)   Як маємо користати з наших конституційних прав, щоб ми з них більше користі мали, як досі?

2)    Як маємо хоронити свою землю, щоби не переходила в чужі руки?

3)    Як нам застерігатись тих шкід, що робить звірина нашим засівам і худобі?

4)   Як маємо заводити тверезість, читальні, спів хоральний, крамниці, шпихлірі, каси позичкові, щоб тим видобутися з нашої нужди?

Приходьте з кожної громади, приходьте всі, що дбаєте про власне добро! Вас кличе «Рада Народна» долинська, котра зав’язалася на то, щоб боронити Ваші права і допомагати Вам у Ваших потребах.

Візьмімося всі кріпко за руки, а заходи наші не будуть даремні!

Від Виділу «Ради Народної»

В Долині, дня 21 липні (2 серпня) 1884.

Йосип Заячковський, голова, Володимир Жегестовський, заступник голови, Теодор Білецький, секретар, Венедикт Ружицький, Микола Кобринський, Хризант Колянковський, Михайло Витвицький, члени виділу» (6).

В цьому числі, до речі, теж на першій сторінці поруч з відозвою було опубліковано кореспонденцію Івана Франка з Станіслава про мандрівку руської молоді, датовану 5-м серпня.

У наступному числі часопису «Діло» на першій сторінці було поміщено допис «Віче окружне в Долині» (7). Ось про що писалось: «Діждались ми скликання першого окружного віча в Долині, котре відбудеться 9 (21) серпня ц.р. Гаряче наше бажання сповняється. Зараз же по першому всенародному вічі у Львові підняв був пок. Володимир Барвінський конечну потребу віч окружних по різних сторонах краю…

… З великою нетерпеливістю вижидаємо ми – а з нами і весь руський народ – того першого окружного віча на Галицькій Русі. Сподіваємось, що патріотична наша інтелігенція і рівно патріотичне селянство повітів і міщанство долинського і сусідніх повітів являться якнайчисельніше на своєму вічу і подадуть сильний голос на охорону та оборону наших прав народних, нашої батьківської землі від чужого елементу, піднесуть голосний оклик: лучімося, просвіщаймося, і борімося проти всякого насилля, проти всякої кривди!

Успіх віча в Долині буде заохотою для других сторін Русі, а тому і найкраснішого успіху бажаємо ми всім патріотам долинського і сусідніх повітів!»

Відповідальність за проведення запланованого заходу була великою. Тому не дивно, що так переймався у листі Івану Франку проведенням віче Володимир Левицький (Лукич), який писав, що притиснені до стіни, члени комітету звернулись до нього через отця Заячківського «… з просьбою упросити Вас Добродію а то п. Франка, щоби зволив держати згаданий вище реферат. З своєї сторони я попираю просьбу нашого знаменитого патріота, котрий тільки для того не пише власноручно до Вас, бо не знає Вашої адреси, тією переконливою обставиною, що в разі відказу «Народна рада» зробить фіаско на превелику утіху наших ворогів» (8).

А потім було віче. І очікуваний виступ Івана Франка. Часопис «Діло» оперативно та досить детально висвітлював цю подію. Вже в суботньому числі від 11 (23) серпня 1884 року було опубліковано «Резолюції, ухвалені одноголосно руським окружним віче в Долині, д. 21 серпня 1884.» і перший репортаж «Руське окружне віче в Долині» (кореспонденція «Діла», І). Про важливість цього заходу говорить те, що всі матеріали розміщувались на першій сторінці:

«І знов життя наше народне поступило один крок, і то, можна сказати, дуже важний крок. І знову в одному кутику руської землі заблисло і могучим жаром роз-горілося огнище народного патріотично-го духа, і в серцях всіх присутніх, прос-тих і учених, ясно розбудилося непере-можне чуття, що ми живемо і ростем, змагаємось силою і розумом, що май-бутнє перед нами, а тяжкі невзгодини хоч може й не минули ще безповоротно, то все ж таки ніколи вже не застануть нас так не приготовленими, так темними і бідними, так безрадних і в собі роз’єднаних, як се діялось сотні і тисячі років давніше аж до останніх часів. Уважний історик, живучи тепер між нами, міг би крок за кроком прослідити і обсервувати один з найцікавіших історичних процесів: як в тілі народнім, донедавна ще на око мертвім і інертнім, пробігають перші судороги пробудження, живіше починають бити артерії, могуче підносяться груди глибоким, оживляючим подихом, простуються і кров’ю наливаються мускули, дрожать недавно ще спаралізовані нерви і волі-поволі пробуються перші свідомі самостійні рухи» (9).

Далі кореспондент продовжує:

«Під впливом такого могутнього і відрадного почуття я сідаю писати оцей звіт з першого окружного віча руського з Долини. Коли зову це віче окружним, то хіба для того, що відбулось воно в невеликому повітовому містечку. Але на тому окружному вічі порушено і пояснено крім багатьох місцевих і багато так важливих загальнонародних справ, так що віче те мусить мати велику вагу і для цілого народу. Особливу ж вагу для цілого народу воно має тим, що показало нам найкращий взірець солідарності всієї руської інтелігенції, руського селянства і міщанства там, де розходиться за справи всім порівно святі і дорогі» (10).

А ось що писалось про саме зібрання:

«Віче розпочалося о 2 годині пополудню в обширній шопі, сяк-так приладженій для одбування такого численного збору. Шопа, що мала містити щонайменше 500 людей, була щільно набита народом, особливо селянами із трьох повітів: долинського, калуського і болехівського… З поміж священиків бачили ми крім невтомного, старенького патріота о.Заячківського з Лоп’янки, голови руської Ради Народної в Долині та одного із ініціаторів віче, також о.Лопатинського з Роздолу, о.Ружицького з Струтина, о.декана Кобринського з Ціневи, о.Колянковського з Велдіжа, о.Панчака і Сименовича з Болехова, о.Бірчака з Тяпче, о.Рошкевича з Лолина і багато інших священиків-патріотів наших. Зі світської інтелігенції крім чотирьох референтів: пп. Романчука, дра Олександра Огоновського, Леоніда Заклинського і Ів.Франка, бачили ми також Площанського, Авдиковського, Вінцковського, дра Окуневського, дра Підлуського з Болехова, Вол. Коцовського, Коритовського, купця із Калуша…» (11).

Розпочалося віче коротенькою промовою сивочолого Нестора о.Заячківського, який подякував руським патріотам за таку численну участь і запропонував обрати головою віче о.Лопатинського з Роздолу, а секретарем – о.Вінцковського зі Львова. Усі погодились. Після вступного слова о.Лопатинсь-кого, яке закінчувалось патетичним «Ще не вмерла Україна!», секретар оголосив порядок денний з 5-и пунктів:

1)   О тім, якби гірським і підгірським жителям боронитися від шкідливих диких звірів, реф. Ю.Романчук;

2)   про статути конституційні, їх важність для Русинів і тих, яких скривджено, реф. Ол.Огоновський;

3)   про те, що належить робити, щоб наша земля не уходила в чужі руки, реф.Л.Заклинського;

4)   як нам організуватися, щоб видобутися із теперішньої нужди, реф. Ів.Франко;

5)   пропозиції і зміни» (12).

Іван Франко взяв участь в дискусії після реферату Л.Заклинського. «Справа та видалася цілому вічу такою важливою, що, не вдаючись в детальний розбір, бо не було часу і готовності, ухвалено за пропозицією голови доручити «Руській Народній Раді» в Долині, щоб постаралася аби предмет цей на найближчому народному вічі був оброблений і пояснений окремим рефератом» (13).

Свій оголошений порядком денним реферат Іван Франко розпочав з короткої характеристики теперішнього положення, вказуючи причини нашої нужди. «Нужда наша лежить в тому, що 1) ми бідні… 2) ми темні… 3) ми роз’єднані» (14). Говорячи про змагання русинів галицьких на полях світських, Іван Франко назвав товариства, які мають завдання плекати руську народну освіту, літературу і освіту. Референт наголосив на тому, «що дружнє порозуміння всіх тих товариств і проведений між ними розумний поділ праці могли б діло народного нашого відродження на полі просвітнім просувати вперед далеко краще і успішніше, ніж досі це робиться» (15).

Реферат Івана Франка викликав широку дискусію, в якій взяли участь п. Авдиковський, Вол. Коцовський, купець Коритовський з Калуша, о.Костецький. Після обговорення цього питання була прийнята резолюція, запропонована Іваном Франком з одним доповненням.

«ІV Резолюція, запропонована Ів.Франком: Руське віче окружне в Долині ухвалило:

1)   закликати «Народну Торговлю», щоб зайнялася організацією нашої народної торговлі і продукції по повітах;

2)   закликати руський банк (Загально рільничий кредитовий заклад), щоб зайнявся закупівлею грунтів, виставлених на ліцитації або на продаж, і відтак перепродував їх русинам, чи то громадам чи приватним людям;

3)   закликати руських а заодно і всіх селянських послів крайових, щоб допоминалися в уряду передачі угідь камеральних в Галичині під оруду краю;

4)   закликати всі руські освітні товариства, щоб порозумілися поглядом спільного і успішнішого, ніж досі ведення просвітного діла в Галичині;

5)   (з поправкою п.Коцовського): закликати Руску Раду, щоб змінивши відповідно свої статути, прийняла на себе організацію політичних товариств по наших повітах» (16).

В рамках 5-го пункту порядку денного п.Теодор Білецький з Долини вніс кілька важливих пропозицій стосовно підгірських повітів, що стосувались регуляції спусків води під час сплавляння дерева і відшкодування нанесених цим збитків; видання безкоштовної сировиці із салін для худоби; зниження ціни солі в топках, виробництво якої обходиться менше, як 1 кр., а продається по 10 кр.

Було ще кілька пропозицій: домагатись від консисторії, аби заборонила руським людям купувати церковні прибори і знаряддя в жидів; щоб ярмарки не відбувалися під час руських свят. Всі пропозиції отримали схвалення зібраних.

На завершення о.Лопатинський виразив сердечну подяку політичному товариству, яке скликало віче, референтам і тим, що вносили пропозиції, а в кінці кінців усім присутнім, що так чисельно зібрались і закінчив свою промову словами: «Ще не вмерла Україна і слава і воля!» (17).

Джерела:

1.   Телеграма Івану Франку від 20 серпня 1884 року. —http://www.franko.lviv.ua/istoryky/franko-letters/1619/1619_0117.JPG

2.   Кость Левицький. Iсторiя полiтичної думки галицьких українцiв 1848-1914. — Львів: Друкарня оо. Василіян у Жовкві. — 1926.

3.   Мандрівнича хронічка. Іван Франко. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. — Т. 3. 257 с.

4.   Клементина Попович. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка. – Львів: Каменяр, 1997.  — 123 с.

5.   Лист Володимира Левицького (Лукича) Івану Франку від 15 серпня 1884 року. — http://www.franko.lviv.ua/istoryky/franko-letters/1603/1603_0239.JPG

6.   Газ. «Діло» від 26 липня (7 серпня) 1884 року № 86

7.   Газ. «Діло» від 28 липня (9 серпня) 1884 року № 87

8.   Лист Володимира Левицького (Лукича) Івану Франку від 15 серпня 1884 року. — http://www.franko.lviv.ua/istoryky/franko-letters/1603/1603_0240.JPG

9.   Газ. «Діло» від 11 серпня (23 серпня) 1884 року № 93

10. Там само

11. Там само

12. Газ. «Діло» від 14 серпня (26 серпня) 1884 року № 94

13. Газ. «Діло» від 16 серпня (28 серпня) 1884 року № 95

14. Там само

15. Там само

16. Газ. «Діло» від 11 серпня (23 серпня) 1884 року № 93

17. Газ. «Діло» від 16 серпня (28 серпня) 1884 року № 95