Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

 Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів

Бойківщина

Історія

Історія Долини сягає сивої давнини, адже Долина виникла у X ст. і належить до найдавніших міст Прикарпаття. Вона відома своїми покладами солі.

У 1418 році Долині було надане Магдебурзьке право, тобто привілей на самоврядування і право на «роблення солі», а у 1525 році  - його було поновлено, місто отримало право на паління горілки. Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів. У 1594 році Долина була спалена та сплюндрована татарами. У зв’язку з трагедією король Жигимонт ІІІ надав місту певні привілеї і полегшення в сплаті податків та дозволив побудувати млин на річці Турянці. З 1648 року в Долині, як і у всій Україні, почалась визвольна боротьба українського народу. На Прикарпатті діяв великий загін повстанців, очолений Семеном Височаном. Долиняни без вагань приєднались до нього.

З 1772 р. Долина перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Однак, Долиною й надалі управляв польський староста Вацлав Жевуський, який не відрізнявся від своїх попередників. У 1781 році міщани написали на нього скаргу, в якій детально розповіли про його поведінку з населенням. Староста був вигнаний і управління міста безпосередньо перейшло до австрійської адміністрації.

У 1791 р. Долина була позбавлена старих привілеїв та титулу «Вільне королівське місто». В другій половині ХІХ ст. через місто було прокладено залізницю, яка з’єднувала м. Стрий зі Станіславом. Це відкрило нові можливості для розвитку Долини. 13 грудня 1886 р. спалахнула сильна пожежа, яка знищила 320 осель, 2000 чоловік залишилось без житла. 26 листопада 1898 р. Долину спіткало чергове лихо. Пожежа знищила виробничі та адміністративні приміщення сільзаводу. Багато долинян знову втратили житло та роботу. Міська влада старалась якнайшвидше відбудувати „саліну“. 5 травня 1900 р. долиняни святкували відбудову солеварні, яка аж до половини ХХ ст. була найбільшим підприємством у місті.

В 1902 р. розпочали будівництво міської лікарні, яке завершили у 1904 р. А в 1903 р. в Долинському повіті працювали 11 лікарів. Через певний брак коштів ця лікарня була відкрита аж 12 вересня 1908 р.

Незважаючи на те, що більшість населення Долини були українцями, з шести шкіл, які існували у місті (три польські і три німецькі) української не було жодної. Тому у 1911 р. у Долині було відкрито приватну українську гімназію ім. о. Маркіяна Шашкевича. Директором став Михайло Пачовський.

Мирний розвиток міста перервала Перша світова війна. 21 серпня 1914 р. російська армія форсувала Збруч і вдерлася в Галичину. 8 вересня Долина була захоплена росіянами. Австрійський фронт був стабілізований в Карпатах на кордоні між Галичиною та Закарпаттям. Велися запеклі бої за Вишківський перевал та окремі гори. У складі австрійської армії отримав бойове хрещення легіон «Українських Січових Стрільців».

1 листопада 1918 р. сталася славетна подія – проголошення Західно-Української Народної Республіки. Цю акцію провели українські військові, очолювані Д. Вітовським у Львові. Було створено уряд, вибрано президента та призначено державну адміністрацію. В усіх повітових містах Західної України народ взяв владу у свої руки. Комісара Долинського повіту призначено відомого політика Северина Даниловича. Пожвавилось економічне життя. 10 листопада 1918 р. долинянин Іван Левинський був призначений послом ЗУНР до Швейцарії.

ЗУНР не змогла довго проіснувати через російську та польську агресію. Однак у війні двох загарбників перемогли поляки.

Це призвело до активізації та відродження українських національно-патріотичних сил.  Тут діяли товариства «Просвіта», «Сокіл», «Рідна Школа» «Союз Українок», та ін.

Особливо активно діяла Організація Українських Націоналістів. Долина дала Україні одного із найславетніших представників ОУН – д-ра Володимира Горбового.

Окупаційні влади за весь період свого панування на наших землях намагалися знищити все українське: культурні заклади, мову, звичаї, традиції, обряди, релігію. Протягом цього часу проходило багато погромів українців лише тому, що вони розмовляли рідною мовою. Так напади проводились на читальні, школи та магазини, де були вивіски українською мовою.
1 вересня 1939 р. розпочинається Друга світова війна, Німеччина нападає на Польщу. А 17 вересня у війну проти Польщі втрутився і стратегічний союзник нацистської Німеччини – Радянський Союз. Польська армія практично не могла чинити опору і була розділена між окупантами. Галичина перейшла під володіння більшовиків. Страждало від цього, як і українське населення, так і польське. 22 червня 1942 р. –  друга фаза війни, коли колишні союзники почали воювати між собою. Більшовики, тікаючи, масово розстрілювали людей. Так вони хотіли вчинити і з працівниками долинської солеварні. Покликавши їх на збори, замкнули двері і вже очікували приходу енкаведистів, але хтось встиг виламати двері й працівники врятувались.

Потім прийшли інші окупанти – німці. Вони теж вели антиукраїнську політику і багатьох наших жителів було розстріляно, або вивезено в концентраційні табори. Було створено Українську Повстанську Армію, яка чинила опір нацистам, але для повного визволення краю в них не було ні сил, ні зброї.

У 1944 р. знову повернулись більшовики. Опір їм чинили українські націоналісти в лавах УПА, які боролися за суверенну Україну.

На початку 50-х років на території Долини та району були знайдені потужні нафтові родовища, і з цього часу розпочалась зовсім інша історія розвитку нашого міста.

1989 р. в Долині, вперше в Україні було знято пам’ятник Леніну. Організаторами були Петро Січко та Степан Полюляк.